Перша поетична збірка м.рильського має назву?

Перша  збірка мала назву "на білих островах".

Багато людей замислюються про філософський аспект кохання та його вплив на життя людини. Серед письменників, які завжди є творчими людьми, тема кохання піднімається ще частіше, зазвичай це відбувається в їхніх творах. Не чужа ця тема була і для українських письменників, зокрема, для Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка. У своїх творах «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Маруся» та «Конотопська відьма» автори розглядали питання кохання, як одну з найголовніших. Згідно зі змістом цих творів цілком можна прийти до висновку, що без кохання життя ніяк не можна назвати повноцінним, оскільки воно є лише існуванням.

Якщо розглядати лише зміст, дуже схожими є п’єса «Наталка Полтавка» та повість «Маруся». Там дві молоді дівчини були позбавлені можливості бути разом зі своїми улюбленими хлопцями з тієї причини, що матеріальні обставини розлучали їх. На прикладі двох цих дівчат автори прекрасно показують, що їх життя без коханих перетворилося на справжнє пекло – ніщо не могло їх втішити. Ніяк не можна називати це життям, це є справжнісіньким існуванням, якого ні одній людині побажати не можна. І якщо Наталка таки стала щасливою разом зі своїм Петром, то Маруся так і не дочекалася Василя і померла від туги. Хіба це можна називати життям? Дещо складніше описане питання кохання у творах «Конотопська відьма» та «Енеїда». Як мені здалося, в «Конотопській відьмі» герої були більшою мірою зосереджені на другорядних речах, в їх існуванні місця любові було дуже мало. Більш того, в деяких випадках те, що прийнято називати коханням, було замінено для них чарами Явдохи Зубихи. Все це в остаточному підсумку ні до чого доброго не призвело – практично всі герої цього твору залишилися ні з чим. В «Енеїді» питання кохання досліджено мало, але, на мою думку, там по-справжньому ніхто нікого не любив, а значить, і існування героїв цього твору мало небагато спільного зі справжнім і повноцінним життям.

Автори всіх вищезазначених творів добре розуміли життя і віддавали собі звіт в тому, що без любові час людини на Землі – це не життя, а існування. Я можу повністю погодитися з цією тезою. Крім того, необхідно відзначити, що, незважаючи велику кількість питань, порушених у творах, питанню кохання відведено важливе місце, не помітити це неможливо.

Напевно, в життi кожноï людини рано чи пiзно настає такий

момент, коли вона вiдкидає всi своï щоденнi турботи й

проблеми, вiдсторонюється вiд буденноï суєти i

замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у свiт. I,

певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може

вiдповiсти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мрiє про

матерiальнi блага, хтось прагне визнання, а хтось хоче бути

коханим i живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чiтко

й без на гань визначити сенс свого життя.

Питання сенсу життя — це одвiчне питання, яким людина

переймається з давнiх-давен. Фiлософи, митцi, представники

найрiзноманiтнiших наук в усi часи вирiшували його по-рiзному. Однi

вважали, що життя -i i,е постiйна боротьба за власне iснування й

добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: Життя, мабуть, цо

завжди Колiзей…), iншi стверджували, що людина .живе на Землi для

того, щоб творити, виражати себе в мистецтвi…

Украïнський фiлософ i педагог Г. Сковорода сенс людського життя

вбачав у постiйному пiзнаннi свiту й себе самого, у невтомному прагненнi

здобувати знання й збагачуватися iнтелектуально. У своïй знаменитiй

поезiï Всякому городу нрав i права… вiн наголошує на

тому, що кожен по-своєму визначає життєвi цiнностi та

iдеали, яких прагне, однак найголовнiше, на його думку, для людини

— це мудрiсть, заради якоï вона й мусить жити: А мнi одна

только в свiтi дума, Как би умерти мнi не без ума.

Скiльки iснує людство, стiльки iснує й питання про сенс його

iснування. Воно завжди вiдкрите, бо кожен по-своєму, iндивiдуально

намагається на нього вiдповiсти. Менi ж найбiльше iмпонують слова

О. Гончара, який стверджував, що саме в людяностi людини, в ïï

мужностi, здатностi любити, в силi творчiй, у моральнiй чистотi

полягає найвища духовнiсть, що становить iстинний сенс життя людей

на планетi.

Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона

не зумiє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз,

вiдновити… Тому менi здається, що сенс життя полягає в

умiннi жити та почувати себе щасливим. А вмiння жити, на мою думку, це

не лише бажання отримувати задоволення вiд навколишнього свiту, не лише

потреба у професiйнiй чи творчiй саморе-алiзацiï, а й внутрiшня

потреба дарувати добро iншим людям, робити ïх щасливими й завжди

усмiхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас — усвiдомити,

що сенс нашого власного життя — це ще й сенс життя iнших людей,

тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам'ятати, що живемо ми не

заради себе, а заради самого життя на нашiй планетi.