Іть хоч з одним питанням! 1. на основі яких рис характеру громада вибрала карпа десяцьким? як про цей вибір сказано на сторінках повісті? ("кайдашева сім*я) 2. чому чіпка варениченко став "пропащою силою"? ("хіба ревуть воли, як ясла повні? ") 3. довести, що "кайдашева сім*я" і. нечуя-левицького це соціально-побутова повість.

Знаю що карпо розгорнув гору через яку всі їздили і часто ламали свої воли, після цього цого мабуть і вибрали десяцьким 

Шукач правди в оповіданні м. коцюбинського «дорогою ціною» то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого праця і спочинок зробили щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком до волі, широких просторів. м. коцюбинський оповідання «дорогою цілою» (інколи його називають повістю) було написане напередодні першої російської революції (1901 коли почався масовий робітничий і селянський рух. цього ж року з'явилася «пісня про буревісника» м. горького з її крилатим закликом «хай ще дужче вдарить буря». м. коцюбинський, як. і всі передові люди росії, чекав революційної бурі, вважав за свій обов'язок підготувати народ до революції. головний герой оповідання — остап мандрика. змалку він, «затаївши дух», слухав розповіді свого столітнього діда про запорізьку січ, про боротьбу українського народу за волю. ці розповіді будили в голові дитини химерні мрії, формували вояцький запал. пізніше, ставши дорослим, остап на собі відчув соціальну несправедливість, і бунтарський дух його загартовувався. він почав мріяти про волю і готовий був заплатити за неї дорогою ціною. сила його прагнення до волі, як і прагнення усього українського селянства, підкреслюється метафорою: «ярмо було накладене на шию дикому турові» й порівнянням: «мов талії води під теплим подихом весни річкою текло вкраїнське селянство». люди ховалися від панів, мов від дикого звіра. остап любив рідний край, йому тут був знайомий кожен кущик, кожна стежка. та панщина розлучила його з домівкою, до того ж пан погрожував віддати юнака в солдати, покарати за бунтарський характер. хочу звернути увагу на те, що остап не самохіть утік з україни. нижче наведена цитата доводить об'єктивність моєї думки. коли селянин опинився за дунаєм, дивне почуття обхопило груди: замість радості — сильне обурення охопило його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у рідному краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки. однак, втеча за дунай не принесла остапові сподіваної волі. разом із соломією за короткий час перебування у плавнях, вони зазнали багато горя і страждань. незабутнє враження полонить душу і серце, коли читаєш рядки оповідання про те, як знесилені, голодні молодята довго не могли вибратися з безмежного моря комишу. особливе значення для розуміння остапа мають описи його думок і переживань, коли він залишився у плавнях сам. він не хоче вмирати, він хоче жити, бо «не зазнав усього, не жив ще». йому хочеться відкритими очима подивитися на сонце, побачити світ божий, людей і кохану жінку. остап мандрика — художнє втілення народної неприязні до панів, прагнення до волі. він ненавидить рабські душі, не розуміє тих, хто з панського ярма. мужність, волелюбність, готовність до боротьби, вірність у коханні.— саме на цих рисах акцентує увагу автор. однак, тогочасні умови життя не сприяли пошукам правди, справедливості, поваги до простої людини.

кохання є основою життя будь-якої людини. це почуття, яке дарує сили на подолання перешкод, надію на щасливе майбутнє, віру в себе. саме таке кохання відчували один до одного герої повісті м. коцюбинського «дорогою ціною». та, як то кажуть у народі, «хто не має кохання, той не знає і горя»,

з самого початку своєї трагічної оповіді письменник примушує нас захоплюватися остапом і соломією, співчувати їм і переживати за них. ці молоді люди щиро кохали один одного, але щастя не мали, бо спочатку їх розлучив бездушний лях, а потім господар і зовсім став погрожувати остапові позбавленням життя.

у центрі повісті до останніх її сторінок залишалися ці герої: молодий та сміливий парубок остап і заміжня жінка соломія. доведений до відчаю остап врешті-решт вирішив втекти з рідного села і відправитися на пошуки кращої долі. соломія була дуже засмучена звісткою про намір її коханого парубка втекти з села і відправитися аж за дунай. «тікаєш, покидаєш мене. і отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». та безмежна любов соломії до остапа все ж перемогла її почуття: вона вже погодилася на все і прийняла рішення, наче відірвала від свого серця шматок: «тікай, остапе, тікай, серце». а згодом вона й сама вирішила втекти разом з коханим.

і як же треба було кохати, щоб покинути, хоча і не дуже радісний, але все ж таки рідний дім, щоб залишити відносно спокійне життя і відправитися за дорогим і єдиним остапом. яку ж треба було мати вірність, щоб піти назустріч невідомості, неймовірним труднощам і небезпекам, щоб піти світ за очі, аби тільки бути поряд зі своїм коханим.

на які тільки вчинки, вигадки і хитрощі здатна жінка, яка віддано і щиро кохає. ось і соломія обстригає свої коси, перевдягається у чоловічу одежу, а свій жіночий одяг, який зняла з себе, викидає у ставок коло села. відчайдушної сили цій дівчині надає кохання, і соломія стає справжньою героїнею. під час небезпечної подорожі вона не розгублюється у найскладніших ситуаціях, вона скрізь рішуча, вміла і спритна. вона знаходить у собі сили не перелякатися і не розгубитися, вона перев’язує остапа, коли того ранять, саме вона шукає його в плавнях і врешті-решт врятовує.

але найбільш героїчна вдача соломії проявилася після арешту її коханого остапа. вона віддала все, що у неї залишалося, але це не його врятувати. та соломія не западає духом, гарячково шукає вихід з ситуації і, здається, знаходить. але її надзвичайно сміливому плану не судилося збутися. рятуючи свого коханого від неволі, ця непересічна жінка загинула у бурхливих водах дунаю.

протягом усієї повісті ми захоплюємося соломією, її нежіночою відвагою, мужністю та вірністю, самовідданістю та здатністю на самопожертву. і хоча почуття остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж зрозуміло, що він щиро кохав соломію. а зостарівшись, в гудінні вітру він усе чув соломіїн поклик: «остапе! ».