Твір-роздум на тему "вічна проблема батьків и дітей" в романі "кайдашева сім`я"

Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків.події у творі відбуваються після відмінення панщини. а причина проста- неосвіченість селян, примітивізм, нещирість та лукавість. де кожен сам за себе. сім'я кайдашів  — це типова селянська родина.  письменник створив  образи двох поколінь.  старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини. д ітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів.на мою думку  ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, б о в сварливій родині виростуть і сварливі діти.

найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного захара беркута: «високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може іншим». бажаючи бути корисним іншим, захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. у важкі часи для громади захар беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. і сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. тухоль-ці були врятовані!

захар беркут — батько вісьмох синів. усі вони шановані люди, гідні свого батька. мене вразило те, що захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином максимом задля загального добра. цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що беркут був бездушним і байдужим батьком. швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. перед смертю захар беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.

хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. ідеальний керівник громади, показаний в образі захара беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.

Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої руїни. все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "повчання володимира мономаха дітям”. цінним воно є з багатьох причин.

 

князь володимир мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. він був онуком ярослава мудрого. від свого батька перейняв володимир замилування до книжок, до освіти. його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря константина іх мономаха. залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. поруч із тим володимир мономах –  це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується християнської любові та моралі.

своє "повчання дітям” князь володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

володимир мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». повчання володимира мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. великий князь радить своїм дітям любити батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. і вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. очі тримати донизу, а душу вгору.

в домі своєму не ледачкуйте… брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».

торкаючись питань морального виховання дітей, князь володимир у “повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… у свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.

якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.