Образ моєї країни твір 15-20 предложений

Мені дуже подобається визначення поняття "матерія" з підручника фізики: "матерія - поняття, стан простору, речовина, яка існує незалежно від нашого знання про нього". те ж саме можна сказати про нашу країну. вона існує незалежно від того, бажають інші нації та окремі люди її визнавати чи ні. ми постійно переймаємось сусідством з росією: там же такі простори! багатства! нафта! там же такі глибокі традиції! світова популярність і авторитет! наукові досягнення! визнана світом література, , музеї! а що у нас? "махають двокольоровим прапором, навчають мови, зайвої для сучасної людини, та пишаються цим селюком шевченком! " я особисто згоден з тим, що вважати шевченка всесвітньо відомим поетом ранувато. а може, це йому й не треба? чи багато неросіян читають пушкіна в перекладі? може, шевченко надто "національний", щоб бути зрозумілим іншим ? тай і взагалі, чи багато митців з інших літератур мають стабільний успіх за кордоном? не дуже багато, прямо скажемо. головні "постачальники" цих письменників - велика британія, німеччина, сша, франція. набагато менше їх походить з іспанії, італії, східних країн. взяти ту ж росію: кого з її письменників постійно читають, екранізують, ставлять у театрах неросіяни за кордоном? толстого, достоєвського, чєхова, набокова (який писав ійською); набагато менше - тургенєва, лєскова, бердяєва. та й хто з російського "канону" є чистим росіянином? француз лермонтов, ефіоп пушкін, грузин маяковський чи єврей бродський? більшість митців і мислителів росії зазнали глибокого впливу української культури, психології, природи. булгаков, бердяєв, цвєтаєва тривалий час жили у києві. сковорода, який вже навіть москвою визнається українським філософом, був одним з найвпливовіших вчителів толстого. достатньо лише побіжного прочитання гоголя, щоб визначити суржик, українську тематику, мислення, гумор, цитати з народних пісень і дум. не меншого впливу нашої культури зазнали й сусідні країни: "польські" філософ оріховський і поет богдан-ігор антонич, француз оноре де , німець райнер-марія рільке, єврей шолом-алейхем та єврейська цивілізація як така (єврейські народні танки походять від гуцульських хороводів), та, нарешті, "росіяни": педагоги сухомлинський і макаренко, фізики капиця та патон або літературна та театральна богема москви та санкт-петербурга, яка автоматично поповнювала ся кращими силами російських колоній, і в першу чергу україною. якщо ми вже говоримо про минуле, то цей список можна було б продовжити: хоч це питання й складне, але "колискою трьох слов'янських народів" була не московська чи якась, а київська русь. до петра і вся московська еліта була неписьменною в той час як в україні козацька старшина вчила своїх дітей в європейських університетах, а письменність була поголовною. "відродження" російської культури хvііі століття відбулося на 90 % перенесенням київської еліти до москви й петербурга. на фоні мазепи, який вільно володів декількома європейськими мовами, петро і з його голандськими судоверфами (по-сучасному, пту) не мав жодних переваг. тому не треба слухати прихильників росії. ми - аж ніяк не вторинна нація, і не треба вважати українське чимось другорядним, нижчого гатунку. з іншого боку, попри всі недоліки й слабкість політичної влади, ми єдина країна снд, де з 1989 року не було війни. ми маємо багато громадянських прав, яких не існує в сусідніх країнах (альтернативна військова служба, наприклад). ми віддали свій атомний потенціал, і хоч це не знайшло належного світового поцінування, цей жест доброї волі має викликати нашу повагу до уряду. нам потрібна рівновага між розвитком свого і вживанням у світову громадськість, а також наполеглива праця над поліпшенням життя. думаю, це був би велетенський крок уперед, якби міністерство освіти затвердило другою державною мовою ійську. це позбавило б нас необхідності знайомитися із світовою думкою через посередництво російських перекладів, а також приєднало більше людей до величезних ресурсів інтернету. ми також маємо піднести на належний рівень нашу освіту і культуру праці. я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. моя країна ще скаже своє слово. моєму поколінню настав час діяти!

найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного захара беркута: «високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може іншим». бажаючи бути корисним іншим, захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. у важкі часи для громади захар беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. і сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. тухоль-ці були врятовані!

захар беркут — батько вісьмох синів. усі вони шановані люди, гідні свого батька. мене вразило те, що захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином максимом задля загального добра. цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що беркут був бездушним і байдужим батьком. швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. перед смертю захар беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.

хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. ідеальний керівник громади, показаний в образі захара беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.

Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої руїни. все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "повчання володимира мономаха дітям”. цінним воно є з багатьох причин.

 

князь володимир мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. він був онуком ярослава мудрого. від свого батька перейняв володимир замилування до книжок, до освіти. його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря константина іх мономаха. залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. поруч із тим володимир мономах –  це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується християнської любові та моралі.

своє "повчання дітям” князь володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

володимир мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». повчання володимира мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. великий князь радить своїм дітям любити батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. і вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. очі тримати донизу, а душу вгору.

в домі своєму не ледачкуйте… брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».

торкаючись питань морального виховання дітей, князь володимир у “повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… у свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.

якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.