Цитатна характеристика позитивних образів повісті " оборона буші "( орися , антось , шрам , сотник завісний )

Образ антося корецького виріс він у козацікій родині завісних, виховався на українських традиціях, сприйняв усім серцем мораль навого . силою обставин він потрапляє до свого природного середовища, дізнається про свій спадок і щляхетсякі привілеї. магнат чарпецький, його дядько по матері, лукаво переконує нащадка вельможного роду корецьких "прийти до стерна уряду" і преконати "туманніючу в мороці неуцтва шляхту зректися цього братовбивчого рабування", "не видирати від оборонців своєї країни їх права", "не знущатися над їх святою вірою". у спілкування з родовитою шляхтою з'ясовується омана. одурений у своїх   найщиріших помислах   і почуваннях антось, на щастя, зустрічає вдруге ту, з котрою готовий розділити і любов, і смерть. усвідомлення козацької правоти, любов до орисі диктують йому лицарський вибір - чесну смерть за ідеали, в яких його виховали, за вірй, яку прийняв усім серцем. антось: романтик; здатний до самопожертви; мужній; рішучий; спроможний на сильні почуття; шляхетній, вдячний; вірний присязі; справедливий, чесний.  

Історія може бути жорсткою і несправедливою до діячів певної доби, але рано чи пізно вона розставить відповідні об’єктивні акценти. наступник олега на київському столі князь ігор не став героєм в епічній традиції, народна уява не нагородила його надприродними здібностями, а літописець у «повісті временних літ», хоч і називає ігоря хоробрим і мудрим, але засуджує його жорстокість і ставиться до нього не дуже прихильно. тавро осуду на образі князя залишається. і це тоді, коли ігор очолював колосальну політичну систему, що складалася з двадцяти князівств, правителі яких не належали до роду рюриковичів. тож зрозуміло, що йому було нелегко знайти з ними спільну мову. ігор підписав вигідну угоду з візантією, відзначався толерантністю у справах релігійних (за його князювання мирно співіснували язичники і християни), ставлення князя до жінки може бути прикладом і для сучасників. але чому ж у народній творчості ігор — князь без воєнної удачі, що є найгіршим вироком для воїна? спробуймо з’ясувати відповіді на ці питання, бо в них відчуваються перегуки з нашим часом.ігор став великим київським князем після смерті олега у 913 році (як пише іпатіївський список «повісті временних літ»). щодо його походження, то «повість» під роком 879 роком згадує, що рюрик перед смертю передав княжіння олегові. літопис не говорить, коли народився ігор, але вказує, що 903 року він одружився з ольгою, а у 942 р. (тобто у досить літньому віці) у них народився син святослав. ці дати викликають михайло грушевський у «історії україни-руси» припускає, що ігор міг стати великим київським князем значно пізніше, а між олегом та ігорем, можливо, правив іще якийсь князь, ім’я якого історія не зберегла. у 948-953 рр. ігоря в живих вже не було, бо константин порфирородний у своєму трактаті «про іння державою» пише про ці часи як про епоху ольги і святослава, сина ігоря.за літописом, правив ігор до 945 року, себто приблизно 33 роки. після смерті олега підкорені ним племена, зокрема древляни, уличі, відмовлялися коритися києву і новому князеві. перед ігорем постала необхідність придушити ці тенденції, аби не допустити розпаду русі. 914 року ігор вирушив у похід на древлян.

Так i нi. повість вольтера «простак» закінчилась сумно. однак гордон, який до самісінької смерті приятелював з простаком, стверджував: «нещастя інколи йде на добре».. а скільки ще чесних людей на світі можуть сказати: «у нещасті немає нічого доброго! » але у «простакові» стан речей не зображений фатально безвихідним. за вольтером, позитивний приклад поруч, за ла-маншем, — у ії, яку так любить простак. для того, щоб пояснити обидві точки зору, ми сьогодні пригадаємо трагічну долю мадемуазель де сент-ів і гуронця, а також спробуємо зрозуміти сутність полеміки гуронця і гордона в бастилії.перебування простака в парижі починається з в’язниці. і не вилізти б йому звідти довіку, якби не.. утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора. у повісті є «дзеркальна» , перехресна ситуація: гуронець їде до парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну сент-ів, а в результаті вона визволяє його. щоб визволити коханого, сент-ів була вимушена зрадити його. отже, для того щоб стосовно однієї людини здійснився акт справедливості (щоб простака звільнили) , треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна сент-ів змушена віддатися вельможі сен-пуанжу) . такий стан справ називається беззаконням. у парижі панна де сент-ів попросила єзуїта влаштувати її до «якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси» . яка їдка іронія вольтера! «побожниця» , жінка, не менш поблажлива, чим єзуїт, висловлювалася ще ясніше: «леле, — казала вона, — рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому ґречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться.. < > ваше становище набагато краще: мова йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов’язок, і ви повинні його виконати. < > що за лабіринт неправди! що за країна! » що стосується простака, він «з’явився в парижі й у війську під іншим іменем» , і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. отримавши посаду, яка давала йому засоби для існування, він перестав бути самим собою. мабуть, саме через ці реалії французького життя тієї доби «простака» , на відміну від інших філософських повістей вольтера, відносять до просвітницького реалізму.