Літературний паспорт твору" сто тисяч "

Літературний паспорт твору" Сто тисяч "

Автор: Іван Карпенко_Карий

Назва: "Сто тисяч"

Рік: 1889

Жанр: трагікомедія

Рід: драма

Тема: розповідь про життя селянства після реформи; особливості суспільного життя в 80-90х роках позаминулого століття.

Ідея: жадоба збагачення та хижацтво нівечать людську душу.

Сюжетні лінії: Лінія Герасима Калитки, лінія сина головного героя та його кохання з бідною Мотрею, лінія Бонавентури.

Проблеми: жадності, жадоби збагачення, людської жорстокості, нерівного кохання.

Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків, мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу. А я думаю, що це абсурд.

Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці, читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.

Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати. Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А тепер можна читати з монітора комп'ютера, роздрукувати твір на аркушах паперу або користуватися спеціальним пристроєм - «електронною книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.

Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить «живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця. Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до рук, погортати, вона пахне друкарнею.

Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтернет. Я пам'ятаю, раніше ми обмінювалися книжками, а потім обговорювали, що кому сподобалося. А тепер попросиш книгу, а у відповідь: «Скачай в Інтернеті». Не всі розуміють, що читати «живу» книгу приємніше, а потім хочеться поділитися тим, що прочитав.

Соціально-побутові пісні — це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичніумови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українськогосуспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні — це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».

Різновиди

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Історія виникнення

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва (XV-XVIII століття). їхня тематика різноманітна: підготовка і від'їзд козака до походу, прощання з рідними, сутичка з ворогами, смерть на полі бою, нелегка доля в неволі, туга за батьківщиною та родиною («Ой у лузі, та ще й при березі»). В образах головних героїв пісень втілені волелюбність українського народу, непримиренність до соціального й національного гніту. Саме цими мотивами вони споріднені з історичними піснями й думами.

І стилістично, і тематично до них близькі гайдамацькі пісні, в яких оспівано боротьбу народних мас проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у XVIII столітті. На території Буковини і Закарпаття були популярними гайдуцькі пісні, що зафіксували боротьбу слов'янських народів проти турецьких загарбників у XV-XIX століттях.

Хоч деякі походи і перемоги в згаданих циклах пісень були романтизовані, все-таки в них переважали мінорні мотиви, бо людям важко було змиритися з тим, що дужі, молоді хлопці змушені були відриватися від звичної, улюбленої хліборобської праці, багатьом з них довелося накласти головами на чужині, залишивши на рідній землі вдів і сиріт. Коли відстоювалися інтереси свого народу, то захист рідного краю сприймався як почесний обов'язок, коли ж після введення рекрутської повинності з села почали насильно забирати у військо міцних працездатних хліборобів, щоб їхніми руками здійснювати чиїсь авантюрні експансіоністські плани, а їхня відсутність лягала важким тягарем на жіночі плечі, то відповідно змінювалися і настрої народу, в пісенній творчості з'являлися нові мотиви. Виникали рекрутські та солдатські пісні. В різних сюжетних варіантах висловлювалося співчуття юнакам, які «лише сіяли та орали, ціпом молотили», а тепер їх змушують через муштру призвичаюватися до зброї («Вилітали орли з-за крутої гори»).

Особливо трагічні долі вихідців із села зображені в бурлацьких піснях. Бурлаки — це бездомні, самотні люди, які в XVI-XIX століттях наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях на Дніпрі, Дунаї, Дністрі, Чорному морі. Вони — народ працьовитий, дружний, але знедолений: без дружини, родини поневіряються на чужині, змушені вмирати в самоті («Та забіліли сніги», «Горе мені на чужині»).

За тужливими образами, поетичними тропами близькі до бурлацьких пісні заробітчанські, строкарські, наймитські. Найдавніші із них виникли в середовищі зубожілих козаків, зайнятих на відхожих промислах (цукроварнях, мануфактурах, шахтах). Інтенсивний розвиток капіталізму прискорив процес пролетаризації селянства, посилив його експлуатацію. Тяжка праця заробітчан, їхня безправність, зловживання роботодавців — основні теми народних пісень. Історичне значення заробітчанської поезії ще й в тому, що своїми сюжетами вона започаткувала в Україні робітничу пісню.Не легше жилося й строкарям, молодим людям, убогі батьки яких за завдаток віддавали їх заможним на домовлений строк (звідси й назва «строкарі»). Відробляти завдаток доводилося виснажливою працею, зносячи постійні знущання господаря («Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом»).