Мне нужен план к рассказу "орися" п.кулиш

Орися - куліш пантелеймон  стислий переказ, виклад змісту  була в сотника таволги дочка орися. така гарна була, що краща і над ясную зорю в погоду, краща й над місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра в діброві, і мак у городі. і знали її далеко, по всій україні. було, кому з молодого козацтва чи треба, чи не треба чого у війтовці, ідуть аж за сто верст, аби побачить, що там за дочка в сотника. а орися була вже не дитина. подивиться на неї сотник, порадується, що дождав на старість собі такої дочки. та часом посумує: не хотілось би віддавати таку красуню за старого діда, бо зв’ялить ревнуючи, як билину в полі. не хотілось би і за молодого шибайголову оддать, що не проживе довго без степу та коня, поляже в полі і залишить орисю з діточками горювати.  приснився орисі раз сон. прийшла до неї з того світу паніматка та й повідала, що недовго вже дочці залишилось дівувати. прокинувшись вранці, орися пішла до панотця проситися поїхати прати до трубайла, під турову кручу. покликав сотник старого гриву, наказав запрягти коней та повезти дівчат до трубайла. а той грива був старий дідуган з бородою сивою до пояса. знав пана ще змалку; випестив його, вивчив і на коні їздить. виходив із сотником ледве не всю польщу, був з ним і в криму, і на чорному морі та вже на старість дожити б віку при йому. звикли вони з сотником один одного добродіями величати.  то викотив грива з хлопцями віз, добре йому знайомий, що не раз, засівши за його, відбивався од ляхів або татарви, не раз прийняв через нього й нужди немало, як трапиться було утікати із ним по корчах, по болотах, по багнах із залоги. впряг двох коників, а дівчата повиносили сорочки та рушники, та настільники; наклали повний віз і самі посідали. орися між ними, як мак у городі.  вже й луг перед ними. і сюди зелено, і туди зелено. трава свіжа та молода. скільки вгорі синього неба, стільки внизу зеленого лугу. реве трубайло за — не вода, а саме чисте скло, кришталь лине з гори і б’ється на дрібні склянки об каміння. над річкою висока круча. дивляться дівчата та й питають в старого гриви, чого вона називається туровою. розповів старий, що колись давно правив переяславом князь. поїхав він якось на полювання та й одбивсь од своєї челяді. побачив він на лощині стадо турів з золотими рогами, а при них дівчину, що своєю красою всю пущу освітила. став князь її просити стати його жоною. ала дівчина відмовила. тоді князь пригрозив її турів постріляти. "як постріляєш мої тури, то вже більш нічого не стрілятимеш", — відповіла дівчина. князь розсердився і почав стріляти. тури кинулись тікати, прибігли на високу кручу і шубовсть у воду. усі каменем лягли по дну. сплеснула дівчина руками: "потопив моїх золоторогів-турів, блукай же тепер по пущі по всі вічнії роки! " отже, й блукає той князь до цього часу та все не знайде свого переяслава. а дівчинині тури лежать і досі камінням у воді.  засмутив дівчат старий грива. одійшли прать подалі від кручі. побачили дівчата у воді відображення — стоїть на кручі князь на коні — га так і обімліли. а козак теж здивувався: чи дівчата, чи русалки повиходили прать сорочки самому підводному цареві. став старий грива розпитувать козака, куди їде та чого йому треба у війтовцях. і пояснив, якою дорогою їхати треба. подякував козак, повернув коня та й сховавсь поза деревом. а дівчата розгулялись, розписали козака; то суджений панночці.  попрали дівчата сорочки, поскладали на віз і поїхали додому. ще не в’їхавши в двір, побачили коня того козака на подвір’ї. а козак визирнув у віконце, побачив орисю, зрадів і почав просити сотника віддати за нього орисю. гукнув сотник дочку, спитав, чи любий їй козак. засоромилась дівчина, мовчить. тоді благословив сотник козака та дочку, а згодом і вес

Глядіть на нього, на се знамено наше! З одного здорового пня вироблений весь той суцільний ланцюг, сильний і немов замкнутий у собі, а прецінь свобідний в кождім поєдинчім колісці, готовий приняти всякі зв’язки. Сей ланцюг — то наш руський рід, такий, який вийшов з рук добрих творчих духів. Кожне колісце в тім ланцюзі — то одна громада, нерозривно, з самої природи зв’язана з усіма іншими, а проте свобідна сама в собі, немов замкнена сама в собі, живе своїм власним життям і вдоволяє свої потреби. Тілько така суцільність і свобода кождої поодинокої громади робить усю цілість суцільною і свобідною. Нехай тілько одне колісце трісне, розпадеться само в собі, то й цілий ланцюг розпадеться, одноцілий його зв’язок розірветься” — Частина третя.

“Отець знає свою дитину, її потреби й бажання, а він не знає нас і не хоче знати. Опікун береже свого підручного від ворога і від усякої шкоди,— князь не береже нас ні від сльоти, ні від тучі, ні від граду, ні від медведя,— а се наші найгірші вороги. <…> Не вітцем і опікуном ми вважаємо твого князя, але карою божою, зісланою на нас за гріхи наші, від якої мусимо відкупуватися щорічними данинами. Чим менше ми про нього знаємо, а він про нас, тим ліпше для нас. І коби вся наша Русь могла позбутися сьогодні його з усіма його ватагами, то, певно, була би ще щаслива і велика! — Про Данила Галицького. Частина третя.

“Подільські та покутські громади не можуть до собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами, які не позволяють їм мати своє оружжя, ані вправлятися в робленню ним. <…> Щоб одному надати велику власть над народом, треба кождій громаді відібрати відібрати її свободу, треба розбити громадські зв’язки, обезоружити громадські руки. А тоді всяким монголам одверта дорога в нашу країну”. — Частина третя.

“Тепер твій Данило щез десь, і, хто знає, може, незадовго його побачите в таборі монгольського хана яко його вірного підданця, щоб ціною неволі й пониження перед сильнішим купити собі власть над слабшими”. — Частина третя.

“Батьки наші казали нам: шкідного і непотрібного члена громади, розбійника, конокрада або постороннього, що без волі громади забирав би громадські землі, з родиною такого прогнати з границь громадських, а дім його розвалити і зрівняти з землею”. — Частина третя.

“Батьки і браття! Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас”. — Частина дев’ята.

Мені дуже подобається читати казки. найбільше мене дивує те, як майстерно наш народ зміг сумістити у казках повчальність із цікавим захоплюючим сюжетом.казка "про правду і кривду" з усіх прочитаних мною народних казок мені чи не найбільше. у казці розповідається, як дядько та його племінник вирішили визначити, як краще жити — правдою чи кривдою. спитавши трьох подорожніх, вони тільки й почули, що правди вже ніде нема і краще жити кривдою, але правдивий племінник не зрікся своєї віри у добро, підслухавши розмову чортів, він дізнався, як людям загатити греблю, як повернути воду цілому місту, яке гинуло без питної води, і як врятувати від хвороби царську дочку. зрештою, юнак став королем цілого царства, а його дядько не тільки залишився простим купцем, а й не позбувся своєї нечесної вдачі і заздрощів, які постійно мучили його, — за це він поплатився своїм життям.казка «про правду і кривду» не втратила свого значення; і зараз багато хто вважає, що правди не залишилося, а кривда та нечесність — єдиний спосіб заробити, досягти чогось у суспільстві. ця казка є дуже повчальною, вона вчить нас того, що з будь-якого становища є вихід, що зло завжди буде покаране, а добро нагороджене. але добрі справи треба робити не задля нагороди, а від щирого серця, тільки тоді ти зможеш вважати себе доброю і чесною людиною, таким тебе вважатимуть і оточуючі.у казці «про правду і кривду» є і образи чортів, є і королі, принцеси, царства. це образи або фантастичні, або такі, що були тільки колись у далекому минулому. тож відійшли у далечінь сторіч королі та принцеси, але життєві правила, висловлені у казці, залишилися з нами. життя «по правді» — єдиний спосіб досягти чогось, зберігши чисте сумління, спокій на серці та привітне шанобливе ставлення оточуючих. якщо кожен із нас візьме собі за життєве гасло прості правила, висловлені у народних казках, жити на землі стане краще усім, тож навчаймося життєвої мудрості з казок нашого народу!