Твір на тему "там де пустка замість серця, порятунку вже немає". будь !

*там де пустка замість серця, порятунку вже немає* темі збереження історичної пам'яті, шанування своєї землі, батьківщини присвятив поему «євшан-зілля» микола вороний. узявши за сюжетну основу легенду з галицько-волинського літопису про те, як князь володимир мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. залишив хлопця на чужині, в києві. за гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова! ) не справляють враження на сина половецького хана. м. вороний не просто переказує сюжет легенди, поет творчо переосмислює літописний текст і надає твору особливо ліричного й водночас драматичного звучання. старий посланець, розуміючи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже «там, де пустка замість серця, порятунку вже не » і лише застосування магічного євшан-зілля змушують хлопця згадати, хто він є, яке його коріння, де його батьківщина. за літописом, юнак, заплакавши, мовив: «да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». саме ці слова винесені в епіграф поеми. м. вороний наголошує, що в оповіді про половецького хлопця є надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відцурався й забув свій край. скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана, що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато і в самій україні!

Що сь таке знайшла собі кротко випишеш)я впевнений у тому, що українське козацтво відіграло значну роль у становленні нашої країни і вплинуло на формування специфічних рис національної культури, народного характеру і самосвідомості. я вважаю, що вже самим фактом свого існування і своєї діяльності козацтво надихало своїх співвітчизників на національну незалежність, на боротьбу проти феодального гноблення.з давніх-давен нашому народові приходилося відстоювати права на свободу і вільне існування, адже наша земля завжди була щедрим і багатим краєм, на який зазіхали і сусіди, і більш віддалені країни. із історії україни відомо, що саме козаки присвячували усе своє життя боротьбі за волю своєї рідної країни. вони самовіддано захищали кордони україни він нападів ляхів, татар, турків та інших ворогів. були часи, коли підкорити український народ намагалися польські завойовники. і саме козакам під проводом богдана хмельницького ми повинні завдячувати тим, що цього не сталося. козацькі війська у всі часи боронили рідний народ і свою землю, прагнули свободи, незалежності і утворення власної самостійної держави.сьогодні нам, нащадкам славетних козаків, добре зрозуміло, який безцінний внесок зробило українське козацтво у справу розвитку національної культури і освіти. адже саме запорожці були оборонцями і покровителями православних братств, які в ті часи виникали по всій країні. найбільш усього в цьому напрямку відзначився гетьман п. сагайдачний. він зі своїм козацьким військом записався до київського братства і по всій україні утримувати школи, в яких мали змогу вчитися усі бажаючі. запорозькі козаки прикладали багато зусиль для того, щоб наш народ мав якомога більше освічених і вчених людей, які б могли захищати своїх співвітчизників від нападів на їх віру, від посягань на культуру та традиції.на мій погляд, українське козацтво зіграло свою роль і у формуванні ментальності нашого народу. ми й сьогодні захоплюємось героїзмом козаків, які, не зважаючи ні на що, йшли на смерть заради волі рідної країни. вони були нескореними, гордими і благородними. однак, я вважаю, що найголовнішою рисою козацької ментальності, яка через деякий час стала рисою будь-якого українця, була висока громадська свідомість. саме ця риса найважливіша й сьогодні. крім того, українські козаки відрізнялися своєю щедрістю, безкорисливістю, чесністю, добросердечністю і вірністю у дружбі. вони були винахідливими, поміркованими і в той же час простими, вони поважали старших, а понад усе цінували свободу.усі ці чесноти вплинули на формування менталітету українського народу. тому ми повинні гордитися своїми славетними предками і наслідувати їх. та при цьому зовсім не треба бездумно переносити в сьогодення все, що було доречним і логічним в епоху козацтва. пишаючись героїзмом запорозьких козаків, не слід забувати, що то була доба незрозумілих і заплутаних інтриг, доба кривавих воєн, які назавжди залишали відбиток у їхніх серцях, дуже часто перетворюючи ці серця у кремінь. серед представників українського козацтва найбільше цінувалася кмітливість, військовий досвід і сміливість. безперечно, ці якості чудові і теж варті наслідування. але людина вразлива, чутлива і лагідна не мала ніяких шансів виділитися серед козацького гурту, навіть якщо б була талановитою.я вважаю, що взірцем для наслідування нащадками могли б стати і ті козацькі чесноти, які перетинаються з християнською мораллю. насамперед, це глибока повага до старших людей і заслужених воїнів, без яких не проходила жодна козацька рада. саме їхні слова були найвагомішими і досить часто ставали вирішальними. на мою думку, цей звичай не заважило б відродити і зараз, бо, нажаль, в наш час життєвий досвід і мудрість старших людей не мають ніякої ваги.  не менш мені імпонує і чесність козаків навіть до своїх ворогів, а також вірність у дружбі. мені гірко і боляче спостерігати, як іноді заради власної вигоди люди паплюжать своїх колишніх друзів, а щодо ворога – взагалі, не соромляться будь-яких засобів. а ще мені здається, що у козаків не зайвим би було запозичити винахідливість і кмітливість у повсякденному житті. сучасне суспільство розбестило людей благами цивілізації, тому досить часто вони відчувають себе безпорадними, опиняючись без звичних засобів існування. а найголовніше, що потребує відродження у сьогоденні, – це висока громадська свідомість наших козацьких предків. нашим сучасникам потрібно дбати про культурне і духовне відродження народу, потрібно навчитися пишатися тим, що ми – українці.

Возможно, когда  то давно дождь был сыном повелителя реки. он был непоседлив и любопытен. однажды дождь  вышел из берегов. он увидел, что все растет и живет вокруг реки, а дальше - паленая пустыня.  дождь  захотел людям. он взял воды из реки отца и стал разливать ее вокруг себя. земля стала влажной и плодородной, но люди испугались дождя и попрятались. отец же разгневался на сына. -как ты посмел показаться людям? ты без спроса взял мою воду? чтоб глаза мои больше тебя не   но дождю это было даже с руки. теперь люди не боялись его, лишь прятались от воды. и отец не замечал, как дождь забирает его воду. но, как честный сын, он всегда ее возвращал.