Замінити вислови одним словом: шпортати клюкою, не мати ніякої спілки

Уайльдівські парадокси (за романом "Портрет Доріана Грея")

Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.

Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?

живий світ природи, дихання землі, красу неба. усе живе у цих  оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. онук вірить кожному дідову слову. мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. вона на своєму прикладі навчає михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». дід дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».

у житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. і насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. повість «гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.

життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. не у кожного навіть були чоботи. але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. весняна оранка була урочистою подією. а день, коли головний герой повісті, михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.

яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. і тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…дуже щиро любила землю

ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними , помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.

усю свою  любов  до природи мати передала михайлику. можливо й інші селяни також, як і дід дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.

таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх  любов, їх повага до неї. не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.