Як автор ставиться до князя ігоря.наведіть периконливі аргументи "слово про похід ігорів"

У«слові про похід ігорів» багатих ідейний зміст переданий за системи яскравих художніх образів. серед них найбільше уваги приділено князеві ігорю.ігор святославович для автора є втіленням князівських доблестей.він мужній, сповнений «ратного духа». жадоба «испити шеломомъ дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнення сонця. справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон.коли ігор із братом і його дружиною — «курянами»та іншими князями виступили в похід, через кілька днів сталося сонячне затемнення: «…и видъ от него тьмою вся своя воя прикрыты». у давні часи це лиха прикмета, яка віщувало щось недобре. але ж затемнень, можна сказати, було… два! одне на небі, друге… в голові ігоря: «спал князю умъ похоти и жалость ему знаменіе заступи скусити дону великого». князеві самому захотілось розбити половців, розум поступився бажанню.ігор молодий, гарячий, відважний, але необачний. він сміливо веде на ворога свої полки, не зважаючи на страшні віщування. у таких людей сильний розум програє в боротьбі з бажаннями. в взагалі чи була ця боротьба — розуму і бажання, боротьба, без якої духовна основа образу під сумнівом? можна думати — була. описуючи першу перемогу ігоря над половцями, автор у підкреслено гіперболічних рисах показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами та одягом мостили болота. а ігор із цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога.високе благородство ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він в розпалі бою «заворачает» полки на брату всеволоду, що теж виступає лицарем.автор виявляє до ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. коли ігор потерпів поразку, печалиться вся природа, вся русь.розпові про втечу і повернення ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього. у творі контрастно стикаються дві антагоністичні сили, що виявляються в різних образах: ігор — це «свhт свhтлый», а кончак «чhрный ворон»; напередодні битви «чрныя тучя с моря идут, хотят покрыти 4 солнца». зате, колиігор повертається на русь; знову «сонце свътится на небесъ».і все ж в зображенні ігоря виявляється двоїстість. співчуваючи їм, пишаючись їхньою мужністю, сумуючи з приводу невдач, автор водночас засуджує егоїстичну вузько місцеву політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «се мое, а то мое же».саме ця феодальна формула роздробленості лежить в основі поведінки і характеру ігоря: вона його до того, що він пересів із князівського сідла в сідло рабське, загубив військо, і тоді застогнав «кіев тугою, а чернигов напастьми» і «тоска розлияся по руской земли».невдалий похід ігоря пояснюється не стільки його особистими якостями, скільки історичною обстановкою, зокрема панівними на той час забобонами феодального суспільства. за словами д. с. лихачова, «…сам по собі ігор святославович не поганий і не хороший: скоріше хороший ніж поганий, але його вчинки погані і це тому, що над ним тяжіють забобони феодального суспільства і хибні погляди епохи… ігор святославович — син епохи. це «середній» князь свого часу: хороший, мужній, він у певній мірі любить вітчизну, але безрозсудний і недалекоглядний, більше турбується про свою честь, ніж про честь вітчизни». гірка поразка ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість.дорікання ігореві є не тільки в «золотому слові» святослава. весь виклад подій побудований так, щоб підкреслити нерозумну політику новгород-сіверського князя, з’ясувати причини його невдачі, що полягають у княжих уособицях.«кожна людина має як позитивні, так і негативні риси характеру. зважаючи на це, автор «слова…» зобразив князя ігоря не як людину-ідеал, а як звичайну людину — з її мужністю, безстрашністю і з життєвими одночасно. саме цим приваблює і автора, і читачів.

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».

Біблія в моему житті    чим для мене є біблія? для мене це - джерело духовних істин, книга, яка встановила моральні основи життя для багатьох поколінь людей. ця високохудожня книга - дуже значне явище культури. біблією надихалися тисячі митців, поетів, письменників, художників. біблія залишила свій слід в культурі багатьох народів. біблійні ідеї, сюжети та образи відомі всім, навіть тим, хто її не читав. саме тому знайомство зі святим письмом є читачам глибше відчувати ідеї літературних творів, краще розуміти, що саме хотів нам сказати письменник.   християне ж звертаються до біблії, щоб знайти сенс свого життя, а також відповіді на питання, що одвіку турбують всіх людей: добро і зло, життя і смерть, доля людини. в біблії вони знаходять духовну опору в цьому світі, в якому існує і гріх, і несправедливість.  я належу до християнської віри, тому для мене біблія - не просто книга. це - частка душі мого народу, духовна спадщина моїх предків.