Водному з віршів української поетеси оксани пахльовської, написаному після чорнобильської трагедії, є слова: о земле, поґвалтована й безсила! чому ж ти не прокинулась тоді, коли тебе, окрадену, будили? ! алюзією (відсиланням) до якого відомого вам твору є ці слова сучасної поетеси? як ви їх розумієте?

До вірша шевченка "мені ". там є слова "та не однаково мені, як україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… " слова пахльовської розумію, як риторичне запитання. суть його в тому, що через політичну вигоду, масштаби катастрофи у чорнобилі замовчувались, не було прийнято належних заходів щодо ліквідації. через це постраждав весь народ: переселенці з зон катастрофи, хворі, загиблі, здоров'я усієї нації і наш генофонд. питання полягає в тому, чому ми не змогли тоді прокинутись, щось зробити, відстояти своє майбутнє, а не розплачуватись тепер за наслідки.

прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак, якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.

на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.

«неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.

іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.

Укнизі юрія винничука “місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. тішиться метеликам, пише вірші та читає біблію. біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. а найцікавіше, що дракон, він же грицько, пише вірші. лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. ось така каламбурна зав’язка винничукової повісті-казки. далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. м’якосердий грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? навіщо зробив з нього поета? поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до господа. але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? одного дракона на всю державу замало. де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? коли народ не має кого проклинати – сили його пі. боже! пошли нам драконів! ” – роздумує автор. доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “ласкаво просимо в щуро­град”. автор говорить вустами головного персонажа: “ми народ ліриків, а не воїнів. і вже тому приречені на загибель. народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті! ” на таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “місця для дракона” – другої книги із серії “твори” юрія винничука.