Сказка ганс христиан андерсон гадкий утенок свої враження від прочитанного"

Меня удивила эта сказка в ней автор описал жизнь гадкого утенка его не удачи. но при этом   в конце сказки гадкий утенок превращается в прекрасного   лебедя. 

почти в каждом художественном произведении присутствует любовь и дружба. порою кажется, что без этих двух чувств произведение будет неполным: оно рассказывает о людях, о взаимоотношениях между людьми, и невозможно писать только о ненависти, не говоря о любви. ненависть — тоже любовь, только с отрицательным зарядом. а говоря о вражде, нельзя не противопоставить ей дружбу. не зная зла, не узнаешь, что такое добро.

испокон веков человечество задавало себе вопрос: что такое любовь. но ни один из мудрецов не дал на него исчерпывающего ответа. да это и невозможно. каждый должен ответить на этот вопрос сам. поэты, писатели во все века писали о любви. любовь — это вечная, неисчерпаемая тема. трубадуры, рыцари… пушкин, лермонтов, блок, есенин — при этих именах вспоминаются прекрасные строки, написанные о любви.

за века было рассказано о разных видах любви: любовь-страдание (пушкин. «евгений онегин» и «я вас любил…»), любовь-жертва (соня в романе л. н. толстого «война и мир»), любовь-игра, любовь-скука (все это у лермонтовского печорина). любовь с большой буквы (булгаков «мастер и маргарита»). этот список можно продолжать и дополнять.

любовь — самое необычное, загадочное чувство; оно приходит неожиданно и уходит внезапно. по-моему, точно сказал м. а. булгаков, вложив эти слова в уста мастера: «любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих. так поражает молния. так поражает финский нож! » сколько уже написано о любви, сколько еще напишут! о ней можно говорить бесконечно, но формулы любви нет.

дружба тоже малопонятное, загадочное чувство. иногда из дружбы рождается любовь. почему же мы дружим с этим, а не с тем? два человека, находя общий язык, общие интересы, мысли, переживания, невольно сближаются. но бывает и так, что дружат люди, абсолютно разные, такие, как евгений базаров и аркадий кирсанов. читая роман тургенева «отцы и дети», я задавала себе вопрос: «что их связывает? что объединяет? » ответ мне подсказала учительница : разнозаряженные частицы притягиваются. противоположности сходятся. подтверждением тому — евгений и аркадий, николай ростов и борис друбецкой.

почему-то почти не пишут о дружбе между мужчиной и женщиной. может, считают это невозможным? лишь у и. ефремова я встретила такую дружбу, и то в романе «таис афинская», рассказывающем о древней греции. таис, знаменитая гетера, имела много поклонников. она любила лишь одного — александра македонского, но остальные становились ее друзьями, готовыми умереть за нее (спартанец менедем, конник мониск).

о женской дружбе написано чуть больше. если женщины не соперницы, то они союзницы — так можно понять почти все произведения. наверное, это потому, что большинство авторов — мужчины. лишь у л. н. толстого я нашла пример настоящей преданности дружбе. княжна марья, несмотря на то что ей самой понравился анатоль курагин, отказывается от него, узнав, что в него влюблена т-11е bourienne, ее подруга.

иногда, перечитывая толстого, пушкина или булгакова, я завидую, по-хорошему завидую некоторым героям: они радуются, любят, . иногда мне кажется, что я не смогу так. я не любила (то, что было, было лишь увлечением) и не умею ненавидеть. у меня не складываются отношения с девушками: они видят во мне опасную соперницу. единственная моя подруга-женщина — моя мама. с юношами мне намного проще — я их лучше понимаю. я надеюсь, что встречу свою любовь, большую, чистую, светлую… но кто на это не надеется?

любовь и дружба — какие прекрасные слова! без них мир был бы скучнее, бесцветнее…

Минуло багато років з того часу, як жив і творив видатний український драматург, письменник і філософ григорій сковорода. проте, актуальність його творів не менша, ніж півтора століття тому. його заповіді працьовитості, людяності, добра, справедливості знаходять відгук і в серцях наших сучасників. ще за життя г. сковороду називали «українським горацієм» і «українським сократом», бо саме завдяки йому на україні значно розвинулися педагогіка, література і філософія. усьому цьому філософ уділяв багато уваги у своїх творах, в яких оспівував прагнення співвітчизників до волі і щастя, працьовитих людей, висміював панів за знущання з народу і за їх «патріотизм». г. сковорода був впевнений, що найвищою цінністю є людина та її воля. на жаль, за життя г. сковороди не було опубліковано жодного його твору, та, попри все, його поезії швидко поширювалися україною – їх передавали звичайні люди з вуст у вуста. непідкупне і гостре слово філософа торувало стежку до свободи і спалахувало чистим вогнем посницького свавілля. він цілком справедливо вважав, що щасливим може стати тільки той народ, в якого відчуває себе щасливою будь-яка людина. г. сковорода постійно шукав змогу своєму народові. тому він і проводив просвітницьку роботу серед народу: філософ пояснював людям в доступній формі різні явища життя природи і суспільства, викладав свої педагогічні і філософські ідеї, а у вільний від цього час учив грамоті дітей селян. він не мав сумніву, що навчання точніше і швидше виявити природні здібності кожної людини, сприятиме більш успішному оволодінню уміннями і знаннями, які необхідні для продуктивної праці, найбільш корисної людині і суспільству. у поглядах г. сковороди було дуже багато спільного з тим, що висловлювали найвидатніші просвітителі тієї епохи. письменник підніс і розвинув далі ідею «пізнавати самого себе», яка була висунута ще платоном і сократом за п’ятсот років до нашої ери. г. сковорода настоював на тому, що для того, щоб усвідомити свої фізичні і розумові здібності, закладені в кожну людину самою природою, їй потрібно себе пізнати. це дозволить обрати найбільш відповідний рід трудової діяльності – «сродну працю». при цьому трудитися треба так, щоб не тільки забезпечити свої потреби, а й приносити користь суспільству. а щасливою людину зробить сам процес «сродної праці» разом з усвідомленням того, що результати цієї праці високоякісні, корисні собі і суспільству. усе своє життя письменник був співцем праці, в якій він бачив сенс і основу життя. він казав: «життя і справа є одне й те ж». свої філософські твори, серед яких притчі і байки, г. сковорода старався писати так, щоб вони були добре зрозумілими не тільки освіченим верствам населення, а й простим людям, причому, особливо їм. щоб ці твори змушували замислюватися над різноманітними явищами життя, вчили думати і будили свідомість людей. свою видатну збірку байок під назвою «байки харківські» г. сковорода написав у період з 1769 по 1774 рік, коли залишив свою педагогічну діяльність і жив у різних селах неподалік від харкова. у збірку увійшло 30 творів, в яких, з одного боку, автор продовжив традиційну тематику відомих на той час байок інших авторів, а з іншого боку, виступив як новатор, бо значно розширив тематичні обрії цього виду творів і вивів їх на самостійний жанровий шлях. г. сковорода визначав байки як «мудрі іграшки, які в собі ховають силу». він добре розумів, що тільки форма байки дозволяє авторові висловлювати і пропагувати особисті політичні, суспільні, філософські і етичні погляди. ідейно-тематична спрямованість байок не була дуже широкою, бо обмежувалася потребами тогочасної практичної моралі. як і його попередники у цьому жанрі, г. сковорода підносив позитивні людські риси, розум, любов, дружбу, показував, що справжня людська цінність визначається не , чинами, титулами, походженням, багатством, красою, одягом, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями.