Написати твір за творчістю а. чайковського "за сестрою"

Коли я читав повість  а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим. ось павлусь  вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. андрій чайковський  не ідеалізує павлуся. хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору сулеимана, можна виправдати. ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку ганнусю і визволити її з неволі. цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою. , образ павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.

Яка мета закону божого? фарисеї пишалися із знання закону божого і присвячували багато часу для виконання всіх його традицій та ритуалів. вони майже все своє життя проводили вивчаючи 616 заповідей старого заповіту, а також численних равинських коментарів. вони перевірили ісуса христа, чи і він правильно розуміє закон божий, так як вони його розуміють. але ісус вразив їх своєю глибокою простотою, майстерністю знання закону божого і його ціллю, до цього рівня, що як закінчує євангелист матвій: “ніхто не спромігся відповісти йому ані і ніхто з того дня не наважувався більш питати його.” чого бог вимагає від нас? просто, щоб ми любили так, як він любить нас! бог є любов і все, що він творить є з любові до нас. бог першим полюбив нас і наша взаємна любов до нього є вдячністю за його безмірну благодать і доброту до нас. просто так, як батьки безмірно люблять своїх дітей. батьки жертвуючи свою любов, час, труд, не сподіваються від своїх дітей ні грошей, ні слави – лише вдячної і взаємної сімейної любові. видатний український поет іван котляревський писав:   де згода в сімействі, там мир і тишина, блаженні там люди, блаженна сторона. їх бог благословляє, добро їм посилає і з ними вік живе, і щастя їм дає. де згоди немає, там мир не царить, там бог не вітає, добро їм не дарить. руйнуються пожитки, добро їх, їхні дітки, все марно все марно пошли нам, боже, згоду, і мира, твій покров, щоб жити в твоїй волі, і щиру дай любов! пошли нам щастя й долю, щоб жити в твоїй волі, ти нас благослови! ти нас благослови! христос навчив нас у молитві “отче ”,  що усі ми є дітьми божими, звідци і божа заповідь - “люби свого ближнього, як самого себе”. бо як може справжній батько одну дитину любити, а другу ні? чим більше дізнаємось про божу любов і правду, тим більше любимо те, що він любить і відкидаємо те, що він ненавидить і є протилежним його волі. що треба робити, щоб любов до бога і його заповідей була жива і зростала в нас? віра в бога і надія на його обітниці зміцнює нашу любов до нього. вони — віра і надія і любов є невід'ємними, щоб жити з богом. чим більше ми знаємо про бога, тим більше ми його любимо і чим більше ми любимо його, тим більше ми віримо і сподіваємося на його обіцянки. господь через дар святого духа, дає нам нову свободу любити так, як він любить. що утримує тебе від любові божої і радості служіння людям з щедрим серцем? св. апостол павло говорить: “отож, виправдавшись вірою, майте мир із богом через господа нашого ісуса христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави божої. і не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість — досвід, а досвід — надію, а надія не засоромить, бо любов божа вилилася в наші серця святим духом, даним нам.”  (рим. 5: 1-5) чи знаєш любов, яка перемагає все?

    пісня  є  людину все життя.  і в радості, і в горі, у великій печалі і в години душевного піднесення співають люди. все, що є на душі, виливають українці в піснях. які б події не відбувалися в україні, всі вони знайшли своє відображення у піснях.       минають роки, помирають учасники подій, а пісня залишається вічною. саме з народної пісні ми дізнаємося про великого сина української землі богдана хмельницького; про народ, який піднявся проти ворога, про ту ціну, якою дісталася сподівана воля.       михайло стельмах високо оцінив народну пісню. він писав: "народна пісня-насамперед, історія землі української та невмирущість духу народного".         пісня-серце народу, його душа і крила. витворена народом, вона часто ятрить наше серце, зачаровує красою і милозвучністю, багатством тем і глибиною почуттів. живи вічно, пісне, і всі ми станемо щедріщими, чистішими у помислах і вчинках.