Нужни заголовки до частин казки хуха-моховинка

Маленька хуха подорож знущання

Про малого Михайлика

Объяснение:

Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.

Згідно з розповіддю старого заповіту після виходу з єгипту ізраїльтяни під проводом мойсея дісталися до сінайської пустелі. бог, зустрівшись із мойсеєм на горі сінай, дав йому низку настанов, серед яких були й десять знаменитих заповідей, що стали не тільки основою іудейської і християнської релігій, а й назавжди визначили вселюдські норми поведінки. основним лейтмотивом перших чотирьох заповідей може вважатися наказ «не сотвори собі кумира», який означав вимогу єдиної віри. оскільки біблійські положення багатозначні, то вимога не створювати кумира може сприйматися як застереження від бездумного поклоніння скороминущим цінностям і ідеалам. заповідь «не призивай імення господа, бога твого, надаремно! » може сприйматися як вимога етична — не спекулювати шанованими поняттями без потреби. наступна заповідь «шануй свого батька та матір свою, щоб довго були твої дні на землі» навчає шанувати батьків не тільки заради продовження тривалості власного життя, а й для того, щоб бути позитивним прикладом для дітей: ти шануєш батьків, і, спостерігаючи це, твої діти будуть шанувати тебе в похилому віці. наступна заповідь «не вбивай! » вона стосується всього живого — людей і тварин. тварину не можна вбивати без потреби. вбивство людини — це смертний гріх. це ж стосується і самогубства — сам себе не вбивай, бо життя подароване людині богом, і тільки він може його відібрати. заповідь «не чини перелюбу! » навчає чистоти й цнотливості у стосунках між чоловіком та жінкою. тільки те. що створене твоєю власною працею, належить тобі, навчає заповідь «не кради! » у заповідях «не свідч неправдиво на ближнього свого! » і «не зазіхай на дім ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані чого-небудь, що належить ближньому твоєму! » поняття «твій ближній» означає людину взагалі, а не тільки сусіда, родича чи друга. таким чином, передостання заповідь застерігає не тільки від лжесвідчення, а й від брехні взагалі, а остання заповідь — не зазіхати на майно іншої людини. біблійні заповіді — це джерело високих моральних принципів, за якими повинна жити людина.