Напис. твір «захар беркут- ватажок тухольської громади» !

  красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі карпатських гір. серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село тухля. мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. саме таким був дев'яностолітній захар беркут. він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя.  але не завжди все відбувається на користь громаді. і ось на тухольщині з'явився боярин тугар вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. громада на чолі з захаром вирішує вигнати боярина із тухольщини. у мудрого беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. до карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети.  неабиякий досвід захара як стратега і тактика приходить на мешканцям села. беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. його хвилює не тільки небезпека, що нависла над тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. саме під умілим керівництвом захара громада діє так розсудливо. йому, беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю.  радісно стає захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. а який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. боєм керував захар. він нічого не боявся. кулі та стріли його не брали. скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. бо керував боєм розумний та досвідчений захар беркут.  захар — люблячий батько. він зумів виховати сина справжнім патріотом. у першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. серед них, так думає захар, і його син максим. тяжко переживає втрату беркут. але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. він вважає, що полон — це ганьба. дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, захар трохи заспокоюється. він готовий пожертвувати сином заради спасіння народу. тому не погоджується обміняти свого сина максима на боярина та бегадира бурунду: "нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". чесність захара беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". честь для захара — це смисл його життя. тому він розуміє дочку боярина вовка мирославу, яка просить його стати їй батьком. свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. тільки така людина, як захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі мирослави.  захар беркут був справжнім патріотом. помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. мені подобаються такі люди, як захар беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. з них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.

Запитання 1

Хата Шевченка зимою

варіанти відповідей

Смутна

Заплакана

Невесела

Запитання 2

Коли Тарас заблудив у полі, його додому привели:

варіанти відповідей

Козаки

Пастухи

Чумаки

Запитання 3

Як звали діда Тараса Шевченка?

варіанти відповідей

Степан

Іван

Максим

Запитання 4

Хто доглядав малого Тараса?

варіанти відповідей

Брат Микита

Сестра Катря

Мати

Запитання 5

Дитинство Тараса Шевченка пройшло в селі

варіанти відповідей

Кирилівка

Моринці

Вільшана

Запитання 6

«Без шапки, босий. Лице взялось смагою – темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон». Це портрет:

варіанти відповідей

Батька Тараса

Тараса

Пана Енгельгардта

Запитання 7

Кукла в повісті С. Васильченка – це:

варіанти відповідей

Розжований і загорнутий у тканину шматок хліба, який вкладали в рот дитини

Дитяча лялька-мотанка

Густа молода трава

Запитання 8

А на ранок в хлопця з насоняшничини рушниця за плечима. у руках загнута з лозини шабля. Ходить у бур’яні, рубає панам мечем голови з плечей. Це він уявляє себе

варіанти відповідей

Гайдамакою

Чумаком

Козаком

Запитання 9

Перше горе, яке отруїло серце Тараса Шевченка

варіанти відповідей

Смерть матері

Смерть батька

Загублена книжка

Запитання 10

Хто з персонажів твору «… починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили, як ножі святили, як вирізували Умань»?

варіанти відповідей

Батько

Дід Іван

Тарас

для олени теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності україни. цьому було присвячене її життя. так, у вірші «пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. душа її сповнена енергії жити і боротися заради вітчизни до кінця життя: «хай несуть мене бурхливі води від пориву до самого чину! ». авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «хоч людей довкола так багато, та ніхто з них кроку не зупинить, якщо кинути в рухливий натовп найгостріше слово — україна». у творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо — непривітній». авторка утверджує активну життєву позицію: «хочу жити, аж життя не зломить…»

у вірші «радість» ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї «радість тулиться», і ця радість передається поетичним порівнянням «як безжурний вітрогон хлопчина». радість спинити не можна, бо «ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли». ця безжурна радість переповнює вщерть: «пролітаю між людьми похмурими, козачка вдаряю попід мурами…» весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

у вірші «сучасникам» олена теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: «не треба слів! хай буде тільки діло! його роби — спокійний і суворий». людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: «не плутай душу у горіння тіла, сховай свій біль. зломи раптовий порив». сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті «у святім союзі», де є й «душа і тіло», і «щастя з гострим болем». проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: «мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю! » не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:

олена теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в україну: «і все, що мрією було роками, все обернеться в дійсність і молжливість…» восени 1941 р. у складі групи оун олена теліга поїхала до києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні української національної ради. як член культурної комісії оун вона створила «спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «літаври», що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі телігу та багатьох інших арештувало гестапо. олену телігу разом із її чоловіком михайлом телігою, редактором іваном рогачем і поетом іваном ірлявським було розстріляно фашистами в бабиному яру в києві (22 лютого 1942 останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: «тут сиділа і пішла на розстріл олена теліга». своїм життям і героїчною смертю олена теліга стала символом невмирущості української нації.

так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. до таких постатей належить і олена теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до україни, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.