Училка прибьёт, если не напишу: ( твір на тему 1 наполегливість і впертість що потрібно для праці 2.чи треба вчитися спылкуванню 3.борімося за чистоту нашого міста выбрать одну из тем

Ми часто говоримо слова: спілкування, спілкуватися. а що це означає, якщо вдуматися? поняття «спілкування» в психології уживається найчастіше стосовно міжособових контактів.заглянемо в словник: спілкування — це взаємодія два або декількох чоловік, які обмінюються інформацією або ж взаємодіють в практичній діяльності.відомий філософ л. фейєрбах визначав значення спілкування таким чином: «спілкування ушляхетнює і прославляє, в товаристві чоловік мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці».мені здається, що спілкування — це не тільки взаємини, контакт між людьми, які пізнають один одного, обмінюються інформацією і переживаннями з метою взаєморозуміння і взєморегулювання поведінки, але це і головна умова і спосіб існування і розвитку людей.багато знаменитих людей говорять із цього приводу наступне: «чим більш різноманітно і гармонійно розвинена людина, тим більше готова вона до щастя. для нього мир багатий, захоплюючий, а головне — добрий і відкритий. він схожий на будинок друзів: що хочеш — візьми, що цінуєш — віддай. а для людини вузької, обмеженої мир — як величезне місто в абсолютно незнайомій країні. всі вулиці відкриті, а йти по ним страшно, бо невідомо, куди ведуть. і запитати когось — не знаєш гармонійній людині легко в спілкуванні: йому не треба шукати теми для розмови. а спілкування — це наше, якщо так можна виразитися, соціальне дихання» л. жуховицький.«є тільки одна справжня цінність — це зв'язок людини з людиною» а. де сент-екзюпері«дитина у момент народження лише кандидат в людину, але він не може їм стати в ізоляції: йому потрібно навчитися стати людиною в спілкуванні з людьми» а. п'єрон«я виникаю, питаючи і відпові, з питання і відповіді» б. брехт«той, хто думає, що може обійтися без інших, сильно помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється ще сильніше» ф. де ларошфуко  

Головного героя казки "Фарбований лис" звуть Микита. Це був хитрий-прехитрий звір. На нього полювали собаками, ставили капкани, підкидали отруєне м'ясо, але він обминав усі небезпеки, повчаючи інших, як діяти в різних ситуаціях. "Незвичайне щастя і хитрість зробили його страшенно гордим". Одного дня Микита мав особливо чудовий настрій і, вихваляючись, пообіцяв, що зможе посеред дня з базару вкрасти курку. Інші його товариші не вірили. Тоді лис вирушив у місто для здійснення свого плану.

Та коли почув гамір, крик, шум, перелякався і заховався у кущі. Сидів і думав: "Навіщо я так багато пообіцяв, не треба було так вихвалятися". Але якщо почав, то слід продовжувати. Проте на базарі Микиту швидко знайшли пси і загнали у діжку з фарбою. Він просидів там півдня, думаючи про своє становище. Вже ввечері повернувся до свого лісу. А вранці помітив, що він увесь синій. Усі інші тварини, які жили у лісі, злякалися його. І тоді Микита вирішив обманути всіх. Він розповів, що його призначено царем, який ма гати за порядком. Так тривало рік. Звірі ловили для нового царя дичину, а той вершив правосуддя. Наближався день, в який рік тому у лісі з'явився синій звір. Влаштували свято, де брав участь хор лисиць. Лис Микита не втримався і разом з хором почав співати. Тут усі помітили, що це звичайнісінький лис, який протягом року водив їх за ніс. Тож звірі напали і розірвали бідного Микиту.

Чому так сталося? Все дуже просто. Лис протягом року обманював усіх, видавав себе за царя, всі на нього працювали, допомагали, слухалися його.

Когда-то давно село Голоско не было богатым. Казалось, сама природа позаботилась о том, чтобы людям жилось несладко – густые леса и каменистые холмы не позволяли раскинуться колосистым  нивам, а потому сразу за селом желтели лишь небольшие лоскутки поля, которые удалось высвободить от камней. Таких лоскутков было много, а до самых далёких идти нужно было целый час.

Один такой надел был у бедной вдовы, которая жила у леса с маленькой дочкой. Женщина тяжело работала в батрачестве, а девочка возилась в огороде, ухаживала за курами и утками.

Пришло время, когда пора уже было хлеб собирать. К счастью, уродило так пышно, как никогда. Всё село радовалось этому. Только бедной вдове было не до радости, потому что она внезапно разболелась и слегла.

– Что же теперь будет с нашим хлебом? – горевала вдова, глядя, как все в селе радостно собирают урожай и возят во дворы роскошные снопы.

– Не печальтесь, мама, – вдруг отозвалась девочка. – Я и сама справлюсь.

– Да где ж тебе такой маленькой справиться? Ты и серпа-то в руках никогда не держала.

– А вот и держала. Я же серпом жала крапиву для кур!

– Скажешь тоже… Сколько там той крапивы. Ох-ох-ох… Может, кто-то из соседей сжалится, да Но им ведь нужно сперва на своём поле закончить, а потом ещё и смолоть, погода ведь переменчивая. Сегодня парит, а завтра, глядишь, и ливень польёт. А зерно тем временем и осыплется…

– А я вот попробую, какова из меня жница, – сказала девочка и, взяв серп да кувшин молока с хлебом, отправилась в

Объяснение:

Подпишис