Яку мету ставив перед собою автор збірки "мій ізмарагд"?

"мій ізмарагд" (1898)  - морально-повчальна лірика.  була написана і.франком, який на той час мав намір стати професором львівського університету. мету автора можна побачити, подивившись на особливості збірки. а особливості збірки заключаються в її глибокій філософії та притчевості. притчевість пояснюється  запозиченням автора  не тільки назви збірки, а й  повчань, притч, легенд, які стали вдячним матеріатом  для творчих переробок франка. а через особливість філософії у  "мій ізмарагд" можем побачити ціль  збагаччення вітчизняної поезії  важливими філософськими  проблемами, вічними образами й мотивами; розширення жанрової палітри нашої  лірики. 

Сашко Фадійчук – це один із головних героїв повісті Марини Павленко "Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських". Був колишнім сусідом Софії. Ця людина, на відміну від Вадима, жила бідно і була змушена підробляти роздрібною торгівлею. Вчиться цей хлопець погано, бо вже змалечку був змушеним допомагати своїй матері доглядати маленьких сестричок, яких він дуже любить.

Сашко — безкорисливий, щирий, відданий, рішучий, безстрашний, працьовитий, відповідальний, сумлінний, завжди готовий прийти на до своїй подрузі Софії.

До цього героя, погано відноситься Вадим, називаючи його "бомжиком".

У творі Сашко постає перед нами позитивним персонажем, який всіляко старається підтримувати Софію, і допомагати їй в пошуках. Через ставлення Вадима до нього, Сашко його зневажає.

Вже у кінці цієї повісті, коли Сашко вже став дорослим, він став власником ресторану під назвою "Русалонька".

Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.

Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.