Аналіз вірша ірини жиленко "підкова"

  «підкова»

тема:   зображення ліричної героїні твору, яка знайшла золоту підкову, загублену конем дідуся мороза, і прагнула, щоб за її здійснилися всі бажання і мрії.

ідея:   кожна дитина відчуває себе щасливою, коли у новорічні свята всі її сподівання і мрії стають реальністю.

основна думка: кожна дитина мріє про здійснення власних бажань, вірить у діда мороза, щасливу підкову.

метафори: «ішов сніг», «дід мороз протрюхикав», «розгубились в небі літаки», «літали, кричали, крильцями дрижали». • епітети: «сніг зелений, фіалковий, рожевий», «золота підкова».

риторичні оклики:   «мама! », «щоб все мені збулося! ».

Дощик був дуже хвалькуватий.                       - я - сильний. мене усі бояться. і лише я з’являюся – усі швидко розбігаються, ховаються. – казав він.           сонечко посміхнулося та й мовило:           - то неправда. глянь навколо. ось дітки бігають і зовсім тебе не бояться, а ось там звірятка повибігали і вмиваються.           розлютився дощ та й полив як із відра. усі вмить поховалися, позачиняли вікна, двері.           - ось так-то воно краще. – зрадів дощик.           - ти вважаєш, що так буде краще? – запитало сонечко. - адже тепер ти зовсім один, немає навіть з ким погратися, побігати наввипередки.           - я не один – заперечив дощик. – в мене безліч краплин. а ось ти завжди одне. і хоч яке ти лагідне до всіх, а друзів у тебе також немає.           глянуло сонечко із-за хмарки, освітила поляну в лісі, а там усюди квіточки дуже схожі на нього. це були кульбабки. вони попіднімали свої голівки і вітали сонце.           - оці жовтенькі квіточки і є мої друзі. бачиш, як їх багато, як вони мені раді? а ще ось там на полі соняхи попіднімали голівки. чи не нагадують вони тобі когось? – хитро посміхнулося сонечко. – і куди б я не повернуло – вони завжди мене , хитають своїми головами, немов вітаються.           розлютився дощ. хотів ще сильніше полити, але усі краплини уже повтікали. так і залишився він один. соромно йому стало і сумно.          

Одного літнього дня перед паликопою омелько кайдаш сидів у повітці на ослоні й майстрував. широкі ворота з хворосту були відчинені навстіж. густа тінь у воротах повітки при ясному сонці, при ясному сонці, здавалася чорною. ніби намальований на чорному полі картини, сидів кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. кайдаш стругав вісь. широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. на сухому високому лобі набігали густі зморшки. кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною». «здорові загорілі жилаві руки»«, і «густі дрібні зморшки» і «сухорляве й бліде лице». він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій напечаток».