Мне нужен рассказ по тексту "федько-халамидник" чи можна вважати федька розбишакою? заранее большое

Моє ставлення до головного героя оповідання в. винниченка "федько-халамидник" після прочитання оповідання володимира винничєнка «федько-халамидник» моє ставлення до головного героя було суперечливим. з одного боку, федько показав себе як позитивний герой, двічі врятувавши толю, а з іншого - як негативний, бо постійно всіх про¬вокував на різні забавки і бешкети. але почнемо спочатку. «це був чистий розбишака-халамидник.  не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.  наче біс який сидів у хлопцеві! усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» так характеризує автор свого головного героя. з цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. але тут з'являється цікава деталь. федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої.  не подобається мені у федькові його риса робити щось просто так. підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. а чому він його забрав? просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто.  а імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. у цьому він просто не знає меж. знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. навіть у звичайній буденній зливі федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (стьопка, васька), а й толю, сина багатого підприємця. цей хлопчик належав до основних розваг федька. для нього було великим задоволенням витягнути толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю толі до різних випробувань. візьмемо хоча б приклад зі зливою. федько проявив себе як визначний актор. він давно помітив, що толя спостерігає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ізони прекрасно розуміють, що толі не дозволено гуляти під дощем. проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. і толя виходив. федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. і як результат, толя ввечері лежить з температурою, а федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба.  найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. він усе це зробив з успіхом, натомість голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. йому на вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з толею до берега. у цей момент сам провалюється у воду. хлопці витягують рятівника. прибігають батьки толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. той відбріхується, каже, що федько його штовхнув. тоді батьки запитують у феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). і халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді толя отримає ременем не гірше за самого федька. і от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує толю, говорячи, що штовхнув його на лід. федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. на жаль, так і сталося. але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували. 

маруся:

1. “вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем…”

2. “маруся кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. до неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину…”

3. “маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. до природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот…”

4. “вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. все на їй було чистеньке, неначе нове…”

5. “вона дуже церемонилась і була прохана. пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання…”

6. “кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи…”

7. “вона стояла над душею в мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду…”

8. “кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку. вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись…”

9. “вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин…”

10. “кайдашиха перестала звати мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти…”

11. “в мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. на словах, як на грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне…”

12. “кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала…”

13. “вона любила дітей…”

14. “кайдашиха ридала, бо почувала свою провину…”

15. ” в неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться…”

16. “по другий бік тину стояла баба кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…”

мелашка:

1. “— коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий лаврін…”

2. “з-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку…”

3. ” до неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами…”

4. “дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. на чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк…”

5. “лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб…”

6. “дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця…”

7. “…блиснула на його карими очима…”

8. “він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї…”

9. “мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень…”

10. “брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне…”

11. “мелашка була дуже молода…”

12. “мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава…”

13. “мелашка розцвіла і стала повніша на виду. її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…”

мелашка:

1. “— коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий лаврін…”

2. “з-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку…”

3. ” до неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами…”

4. “дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. на чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк…”

5. “лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб…”

6. “дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця…”

7. “…блиснула на його карими очима…”

8. “він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї…”

9. “мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень…”

10. “брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне…”

11. “мелашка була дуже молода…”

12. “мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава…”

13. “мелашка розцвіла і стала повніша на виду. її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…”

маруся:

1. “вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем…”

2. “маруся кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. до неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину…”

3. “маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. до природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот…”

4. “вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. все на їй було чистеньке, неначе нове…”

5. “вона дуже церемонилась і була прохана. пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання…”

6. “кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи…”

7. “вона стояла над душею в мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду…”

8. “кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку. вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись…”

9. “вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин…”

10. “кайдашиха перестала звати мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти…”

11. “в мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. на словах, як на грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне…”

12. “кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала…”

13. “вона любила дітей…”

14. “кайдашиха ридала, бо почувала свою провину…”

15. ” в неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться…”

16. “по другий бік тину стояла баба кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…”