Твір "актуальність вибору івана вишенського у наш час"

По

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

Павло тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. вже в перших творах тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («розкажи, розкажи мені, поле…»ви знаєте, як липа шелестить…«не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. перша збірка віршів п. тичини «сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. до неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. павло григорович тычина - класик української літератури. звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з україни - усе це органічно входить в наше життя. художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями. ви знаєте, як липа шелеститьу місячні весняні ночі? кохана спить, кохана спитьпіди розбуди, цілуй їй очі.кохана спить…ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. у цих рядках тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. найбільшим досягненням ранньої поезії тичини була збірка «сонячні кларнети». вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. ліричний герой залишається наодинці з природою і всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. у його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості тичини світу природи. знав я, знав: навіки,- промені, як вії! - більше не побачу,- сонячних очей.- буду вічно сам я, в чорному акорді.- промені, як вії сонячних очей! у критиці багато писалося про музичність поезій п. тичини. насправді. «сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «арфами, арфами…»гаї шумлять…«ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу : o не зевс, не пан, не голуб-дух,- лише сонячні кларнети.  образ сонячних кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. природа для тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. вірш «гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. основа цього вірша, як і більшість творів збірки «сонячні кларнети»,- народна поезія. це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні: я йду, йду - зворушений.когось усе чекаю - співати.співати люблячипід тихий шепіт трав що голубить. уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. у поезіях «тобі, дорога інна», «з любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. у «сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.