Запишіть, як ви розумієте зиіт вислову т.г.шевченка"не вмирає душа наша, не вмирає "

ні душа, ні воля людини не вмирає ніколи і ні з-за будь-яких обставин, поки людина сама того не захоче

Лірика франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. читаючи збірки «з вершин і низин», «мій ізмарагд», «з днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст: я буду жити, бо я хочу жити!   не щадячи ні трудів, ані «я буду »)це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. за народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. так само вважає і поет: земле, моя всеплодющая мати,  сили, що в твоїй живе глибині,  краплю, щоб в бою сильніше стояти,  дай і мені! («земле, моя всеплодющая мати»)але франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного:   не забудь, не забудь  юних днів, днів «не забудь»)для івана франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «не дай заснуть в постелі не дай живому в домовину » проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.не дай спати ходячому,  серцем замирати  і гнилою колодою  по світу валятись,-писав тарас шевченко у вірші «минають дні, минають ночі». схожі рядки знаходимо й у павла грабовського: уперед, хто не хоче конати,  статись трупом гнилим живучи! («уперед»)згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах василя симоненка: я хочу буть несамовитим,  я хочу в полум'ї згоріть,  щоб не жаліти за прожитим,  димком на світлі не чадіть! («я хочу буть несамовитим»)справді, ліричний герой івана франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда! » він чує в собі величезну, могутню силу: против рожна перти,  против хвиль плисти,  сміло аж до смерті  хрест важкий нести.(«semper idem»)він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. іван франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання:   словом сильним, мов трубою,  міліони зве з «гімн»)образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова! » його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити: щастя не ждімо,  щастя не де, а в нас! (« кожевникові»)  учись, щоб був ти сильним мужем,  як засвітає день новий! («гринь турчин»)та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «я не боюся хмари, зливи! що мені вітер той » («анні п.»).вражають франкова вірність, відданість своєму народові. синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку: народе мій, замучений, розбитий,мов паралітик той на роздорожжу,людським презирством, ніби струпом, вкритий! («мойсей»)та не змирилось із цим вироком серце франкового героя: та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колііричний герой громадянської лірики івана франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії івана франка: «лиш боротись значить »

Великий син українського народу, геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ тарас григорович шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. загальновідомо, що шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. якось прийшла сестра катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний. бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. якщо перші літературні спроби на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “погруддя жінки” або “жіноча голівка” датований самим автором ще 1830році. з цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. у лютому 1831 року на вулицях столиці російської імперії – петербурга з’явилася валка втомлених людей. один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. на одному чоботі підошва відпоролася і була прив’язана мотузкою. це був кріпак поміщика енгельгарда тарас, який разом з іншими прибув до столиці. у петербурзі доля шевченка круто змінилась. пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків в.ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це тарасу. у 1836 році закінчився термін контракту, але шевченко залишається у ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра. через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником, змушувало шевченка в білі ночі виходити в літній сад і змальовувати статуї. тут відбулась перша зустріч тараса із своїм земляком – художником і.сошенком. сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив художнику-початківцю на його тернистому шляху. сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур (карлом брюлловим, василем григоровичем, олексієм венеціановим, василем жуковським, євгеном гребінкою),спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. звільнення дало право шевченку вступити до академії мистецтв. він став одним з найулюбленіших учнів брюллова, тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. у малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. за час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. тарас мріяв поїхати в казкову італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у шевченка, звісно, не було. друга заповітна мрія – повернутись назавжди в україну.