Моральні норми і щірі почуття відображенні в родинно-побутових піснях.твір на 5-10 речень.іть

У родинно-побутових піснях українці співають здебільшого про щире кохання, печаль та розлуку, підлу зраду, радість або горе. 

"Чи ти мене вірно любиш, чи не хочеш знати?
Третій вечір, як ти не був коло моєї хати".

"Ой, як серцю не жаль, не жаль?
Кого любив, не взяв, не взяв.
Ой, як серцю не розпука?
Кого любив, з тим розлука".

"Чи без щастя уродився,

Чи без долі охрестився".

"Горе ж мені, горе,
Нещасная доле".

У чисельних тихих колискових піснях співають  про свої ніжні материнські почуття. 

"Мишка буде воркотать,
А дитина буде спать.
Колисонька хить-хить,–
Хай Олеся спить, спить".

У піснях жартівливих висміюють свої та чужі вади: лінь, неробство, хвалькуватість, жадібність, дурість. 

"Дід рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Сам рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав".

"Та взяв собі жінку
Невеличку,
Що не вміє шити-прясти
Чоловічку".

Українські пісні - справжнє народне багатство, в них віддзеркалюється національний характер українців. 

Шановний  климе , пише тобі   пишу тобі цей лист , щоб хоч словом підтримати тебе. я дуже тобі співчуваю , ти переживав біль, страждання , голод ти все  це  пережив і в твій ще малий вік на твої тендітні плечі звалились тяжкості дорослого життя : і жити десь потрібно було , і щоб тепло було і прогодуватись потрібно і все це в такі важкі часи.. але не зважаючи на все це в тобі збереглись : чуйність  , людяність іі  доброта . а взаємоповага ? -- скажуть деякі , звичайно  ! безпорадні  люди  у трагічній  ситуації  знаходять сили і можливості іншим .

Мої роздуми над поемою «давня казка» головні герої поеми «давня казка» — поет та лицар бертольд. дія відбувається ніби поза часом, але ми підсвідомо вважаємо усе описане ситуацією, що мала місце у давнині: ще б пак, лицарі, прекрасна , військові походи… але занурюючись у сюжет, ми забуваємо про те, що описані події не втратили своєї актуальності і дотепер. авторка окреслює головний конфлікт поеми: це суперечності між поетом, який виступає ніби узагальненим образом поета як такого, співця краси природи, виразника народної думки, і лицарем бертольдом, який уособлює узагальнений тип правителя, ласого до грошей та статків, приземленого, амбіційного, несправедливого.дійшовши таких висновків з прочитаного, розкривши той прихований зміст, те широке узагальнення, на основі якого побудувала леся українка свою поему, ми розуміємо, що «давня казка» має місце і в xxi сторіччі… згадаймо часи срср (адже це було так зокрема репресії, яких зазнавали діячі культури та літератури, журналісти і вчені. хіба це не поети, ув’язнені злим лицарем? поет не боявся ув’язнення, адже знав, що його вільні думи-чарівниці , його нащадки та послідовники його магічному слову і далі поширюватись світом, нести не лише красу мистецтва, а й ідеї справедливості, рівності. так само й громадські діячі xx сторіччя не соромились та не боятись висловлювати свою думку, знаючи, що правда переможе; навіть якщо прийдеться віддати за неї життя, — їхня справа не марна.ми пам’ятаємо цей непростий період в нашій історії і шануємо людей, які показали себе сміливими борцями за свободу. але чи зникла ця проблема зараз? вже постала «правда нова», яку ніби пророкувала нам видатна поетеса? це непросте питання. адже в нашій країні немає утисків з боку влади щодо журналістів, письменників, поетів. кожен може вільно висловитись, навіть якщо його позиції не збігаються з чиєюсь думкою… це на поверхні, але мені здається, що проблеми все-таки залишились… кілька років тому в україні було проведене і отологічне опитування серед працівників змі, в якому спитали, чи впливає політика редакції на думки, висловлені в дописах журналістів. і близько сорока відсотків відповіли, що впливає… на мою думку, причиною цього є не тільки «неправильна» політика редакції, а й спосіб мислення людей: ще й досі, а не побоювання з приводу висловлення своїх думок, підсвідомо ще боїмось сказати бодай слово всупереч. я сподіваюсь, що з часом такий спосіб мислення, такий спосіб поведінки зміниться. та він і зараз змінюється, тож часи правди нової, мабуть, не за горами…нещодавно я дізнався, що за звичайними для нас речами (телебачення, радіо, газети) ховаються цілі наукові галузі: психологія, соціологія, правознавство досліджують феномени, пов’язані зі змі. кажуть, що журналісти не стільки відображують громадську думку, скільки творять її. і добре, якщо це поет з «давньоїказки», який закликає людей до боротьби за справедливість. але часто журнали та телебачення впливають на нас не зовсім позитивно. крім того, я також дізнавався про важливе поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційного нападу» — коли відбувається спеціально зорганізований інформаційний вплив на глядачів… виходить, коли спала боротьба між «правителями» та «поетами», загострилась боротьба між самими «поетами»? всі ті процеси, що мають місце в річищі впливу змі на людей, приховане протистояння чи тиск політики на журналістику — дуже складні і ми не можемо зовні їх осягнути, а відтак не можемо й знайти шлях розв’язання багатьох проблем. але існують науковці: психологи, соціологи, правознавці та й просто і громадські діячі, які займаються і займатимуться цими проблемами. тож розраховуємо на їхню компетентність та на нашу власну обачливість і чесність перед собою. тоді, можливо, часи «нової правди» настануть дуже скоро.