Будь - ласка іть дуже треба , можна на іншій мові.. питання : чи варто боротися за щастя?

кожна людина прагне щастя. у всіх нас у житті бували хвилини неймовірної радості, задоволення та піднесення, які ми ніколи не забудемо. і нам хочеться відчувати себе так завжди. навіть вітаючи одне одного зі святами, ми обов’язково зичимо щастя.

щастя – це внутрішній стан спокою, радості, піднесення та вдоволення собою. люди відчувають його, коли знаходяться поруч з коханими, займаються улюбленою справою, отримують яскраві враження тощо. на мій погляд, щастя для кожного своє. те, що приносить задоволення одному, залишає байдужим іншого. а значить, скільки у світі людей, стільки й способів бути щасливими.

з огляду на це хочеться зазначити, що часто люди не дозволяють одне одному бути щасливим через те, що нав’язують своє розуміння його, не прислухаючись одне до одного. наприклад, батьки одного мого друга обидва музиканти, закохані в музику. і вони змусили сина піти до музичної школи. але сам він не любить грати, а захоплюється велоспортом, саме це заняття робить його щасливим. та батьки чомусь цього не розуміють.

і отут я зрозумів, що мав на увазі великий український філософ г.сковорода – людина може тільки самостійно збудувати своє щастя, коли розбереться, у чому саме воно полягає. ніхто інший не у цьому, адже не може зазирнути тобі в душу. тому не треба перекладати відповідальність за своє щастя на інших, в краще докласти зусиль, щоб досягти саме того, що хочеш ти. бо ти і тільки ти – коваль свого щастя. життя самого сковороди - яскраве тому свідчення.

як приклад можна згадати наталку полтавку з однойменної п’єси і.котляревського. дівчина була згодна принести себе у жертву заради матері, але це зробило її дуже нещасною. коли ж повернувся її коханий петро, лише її впевненість та рішучість змусила пана возного відступитися, а її матір – благословити їхній з петром шлюб. наталка завдяки своїй вдачі здобула своє щастя.

тому я повністю згоден з думкою г.сковороди. обставини у житті можуть бути різними, але завжди варто боротися за своє щастя. бо тільки ти знаєш, у чому воно полягає.

помер мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. прожив більш-менш стільки, що ярослав мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». але тими прикметами не вичерпується характеристика мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. куди краще характеризує себе сам мономах у своїм «поученню дітям», що є життєписом мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.

казки — віддзеркалення народної мудрості. усе, що люди пізнали та усвідомили за багатовікову історію, усе, у чому переконує досвід повсякденного життя, відбилось у казках. ці захоплюючі оповіді нам перші життєві уроки.

казки вчать любити та цінувати працю .казки навчають сміливості. тільки відважні герої досягають своєї мети. герої — пересічні люди, які змогли перебороти страх, лінощі заради обов'язку. іван — селянський син переміг дванадцятиголове чудовисько, тому що знав: покладати надії нема на кого, самі старі залишились, брати боягузливі та ліниві, а комусь-то треба захищати свою землю та свій дім.

  любов до прекрасного.