Написати прислів'я та приказки, які відображають мораль казки богдана лепкого "мишка"

драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "сто тисяч", "хазяїн", "суєта". сюди ж належить і комедія "мартин боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

сюжет комедії "мартин боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. на це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було тобелевич, а в нових — тобілевич. карпенко-карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

головний, персонаж комедії— це людина із заможної верхівки села. мартин боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. читаючи комедію, ми бачимо, що мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. чого ж йому ще треба? виявляється, треба титула дворянського, який, на думку мартина, зробить його паном, а пан — це не

у своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку " перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму — "мамінькою". він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

розв'язка гостро драматична: мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (боруля — беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід мартина не визнали дворянським.

висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

захар беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. «…се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. …сад, пасіка й ліки — се була його робота». риси характеру захара беркута   добрий і волелюбний;   відвертий і чесний;   працьовитий;   розсудливий і мужній;   витриманий. найповніше розкривається характер захара беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. і в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів. ним керують у першу чергу громадські інтереси. почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у захара беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. усією силою своєї душі він любить сина, але коли тугар вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого максима і частина тухольців просить захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже захар беркут, затамовуючи біль у душі. він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. і його відповідь посланцеві бурунди звучить твердо і переконливо: «або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема». коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, захар беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю! » — каже захар беркут. своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син. після того як захар послав смертельну зброю, він «тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко». ось як дорого коштував йому той останній удар по ворогу. можливо, від цього він так раптово і помирає. але яку силу духу, твердість і стійкість він проявляє перед цим, у грізний для свого народу час. слід підкреслити і чесність старого захара. («беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові».) він прекрасний у всьому, навіть у своїй смерті. у своїй останній промові перед громадою захар говорить про те, що тухольці перемогли ворога не лише своєю зброєю, а й мудрістю і дружбою, згуртованістю, висловлює впевненість у щасливому майбутньому рідного народу. як заповіт нащадкам звучать його слова: «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас». в образі захара беркута втілені мудрість, мрії і прагнення народу.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua