Кто читал "тіні забутих предків" - составьте план надо

Тіні забутих предків план: дитинство івана. бої між гутенюками і палійчуками. зустріч івана з марічкою. марічка з іваном стали дружити, разом пасти вівці, гуляти. іван іде на полонину. іван пасе вівці в полонині. іванові сниться страшний сон. іван чує голос марічки. марічка померла, коли була повінь і річка черемош вийшла з берегів. іван одружується з палагною. святий вечір. коли палагна ворожила, то зустрілась з юрою-мольфаром. палагна стає любаскою юри. івану причудилась марічка. іван помирає. похорони івана.

Івоніка."і івоніки були дзеркалом самої доброти серця й "    "його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"  "гарна була івоніка любив її. він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. вона пригадувала чоловіка і жадала жертви. як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу." марічка.  " у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і "  "одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду." "була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."

Кого можна назвати щасливим? на думку автора, не кожен ще й уважатиме себе щасливим. тож і надає різні варіанти щастя. може, щасливими бувають ті, «хто увесь свій вік нічого не дбають». як, наприклад, герой оповідання «скарб» павлусь. він ніколи нічого не робив, навіть не вмів нічого, а був щасливим. то його батьки , особливо мати, яка вгадувала будь-які бажання свого любого синочка. а після смерті батьків про нього піклувалися наймит із наймичкою. от і жилося йому добре, навіть не помітив, що батьків не стало. а потім ще й дружина йому трапилася хороша, «невсипуща господиня», «послав йому господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він». то невже перед нами абсолютно щаслива людина? взірець, еталон для щастя? мені здається, що ні. адже останні рядки оповідання на перший погляд дивні: «завидуєте щастю павлуся, а ніхто б не схотів бути павлусем». чому? та тому, що щасливим є не той, «що сам натріскається і виспиться, а той, хто другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна». ось, виявляється, у чому секрет. не можна бути щасливим, коли твоя душа байдужа до інших, коли думаєш лише про себе. уміння розділити щастя і горе з іншим, поділитися останнім — ось справжній високо моральний вчинок, який важить набагато більше, ніж гроші, багатство. саме цього і не було у павлуся. тому його можна швидше іти, ніж заздрити. бо що він міг дати батькам, дружині, дітям, якщо його душа і серце залишалися пустими? такі люди, на мою думку, просто страшні.