Скласти казку про скрипку на українській мові

                                          скрипка це   було літом! якось двоє дівчат софійка та юля вирушили на прогулянку до парку.та раптом натрапили на зламану скрипку.вона була дуже понищена.одна з дівчат сказала: -давай візьмемо скрипку і відремонтуєм? -ні! для чого вона нам це ж чуже! може хтось шукає її? -відповіла софія. -ну як хочеш! вона мені ще пригодиться! -зізлості сказала юля! з цього дня вони посварились! але юля і не намагалась помиритись,тому що їй скрипка   важливіша! та дівчинка її справді починила та ще й дала назву"чарівна" наступний день "чарівна скрипка"стала дуже гучною аж дівчинка злякалась! та ще й ця скрипка заговорила: -дуже дякую тобі за те що зремонтувала мене,я тепер   тобі -прошу,я дуже рада що ти цілий.-сказала юля від того часу юля і чарівна скрипка почали товаришувати! (якось так)(можеш щось ще

Тухольці пускають загарбників  в долину села і перекривають вихід. монголи безуспішно намагаються визволитися. невдовзі за наказом захара беркута перекрито потік річки, та долина села де знаходяться монголи починає затоплювати. бурунда пропонує обміняти життя максима на свободу, але йому відмовляють. тоді він замахується щоб вбити полоненого, але тугар вовк відрубує йому  руку, рятуючи максима.  тугар вовк, бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а максиму вдається врятуватися  відчуваючи що помирає, захар беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено,  — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. у кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий захар беркут. 

Осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.якось