Аналіз поезії запахла осінь в'ялим тютюном

Упоезії м.рильського "запахла осінь в"ялим тютюном"ми відчуваємо роздуми зрілої людини про те,що ж найголовніше у житті,у чому його принада й щастя. художні засоби: форма вірша: сонет. риторичне питання; "і нащо ж весна нам? " епітети: "тонкий туман","пісок рум"яний","свіжі айстри","килим золотий". авторський неологізм; "зорюють". метафори: "вкриє мудрість голову сріблом","ми тихі та дозрілі","вежі темної гордині","холодну,мовчазну глибінь". тема: стан природи восени-старіння людини. ідея: треба насолоджуватися життям, поки є така можливість.

давно,

іще в шістсот якомусь році,

ну, цебто більш як три віки тому,

коли носили шпаги ще при боці

і розважали стратами юрму,

коли відьом палили при народі,

коли наук не знали ще ладом, —

 

кажу, давно, кажу, у вишгороді

підсудна анна стала пред судом.

 

було тій анні, може, десять рочків,

її привів розлючений сусід.

багряне листя, кілька тих листочків,

останнє листя із кленових віт

було на стіл покладене, як доказ,

і шаруділо тихо на сукні.

осіннє сонце, яблуко-недоквас,

стояло в голих кленах у вікні.

 

і той сусід сказав тоді у тиші:

— панове судді! я її привів.

вона кольорові миші

з оцих ось жовтих і сухих листків.

ото складе листочок до листочка,

два рази хукне — так і побіжать.

 

у мене діти, в мене син і дочки,

у них цяцьки так жужмом і лежать.

вони були нормальні і здорові,

а ця чаклунка збила їх з пуття.

вночі їм сняться миші кольорові.

од тих мишей немає нам життя!

 

тоді суддя в судейській чорній мантії

сказав:

— життя — це справа без гарантії.

чаклунок ми караєм по закону.

перехрестіться, пане, на ікону.

скажіть суду: вона із димаря

вночі літала чи згасила зірку?

чи вам ті миші згризли сухаря,

а чи прогризли у підлозі нірку?

 

сусід сказав, що миші ті якраз

такої шкоди не чинили зроду,

що в господарстві наче все гаразд,

а йдеться швидше про моральну шкоду.

 

суддя спитав: — вони на вас гарчать?

— та, — каже, — ні. але вони яскраві. —

два рази хукнув писар на печать.

сиділа тихо дівчинка на лаві.

 

був сірий день. і сірий був сусід.

і сірий стіл. і сірі були двері.

і раптом нявкнув кольоровий кіт.

залив чорнилом вирок на папері.

Усвоєму романі в віршах «маруся чурай» письменниця ліна костенко піднімає важливі життєві питання, серед яких збереження кращих людських якостей, добро заради інших та розуміння поганого та хорошого у оточуючому нас світі. людина на протязі усього свого життя постійно зустрічається з різноманітними труднощами, іноді навіть з жорстокістю та підлістю не тільки сторонніх, але й досить близьких людей. і все-таки, не зважаючи на будь-які труднощі, людина повинна знову і знову підійматися, закликаючи на небачені резерви сили і стійкості. один раз витримати випробування – це замало, а ось витримувати випробування все життя, коли треба берегти гідність та честь – такого гідна лише справжня людина. для того, щоб простежити, як жили герої історичного роману л. костенко у божевільному світі того часу, для того, щоб зрозуміти, хто з них не зрадив, не схибив собі, своєму високому призначенню бути справжньою людиною, треба перекинути своєрідний місток від сучасного до минулого. на мій погляд, основним критерієм оцінювання людини у творі є ставлення до головної героїні твору марусі людей під час судового процесу над дівчиною. марусю звинувачує мити гриця, галя вишняківна та семен горбань – люди, які ставляться до життя як до процесу збагачення. під час суду мати гриця спочатку навіть визиває співчуття, бо що може бути найгіршим, ніж загибель сина. але надалі, дізнаючись зміст буття бобренків, ми бачимо, що єдиною метою їхнього життя залишилося збагачення. хоча її чоловік і намагається стримати жінку у зажерливості і егоїстичності, згодом він і сам стає таким же самим. ще один свідок, який виступає на суді проти марусі – це галя вишняківна. ця особа пихата, обмежена і самовпевнена. вона не вміє любити, усі людські почуття для неї заміняє нестримне бажання вийти заміж. разом з нею жорстокість до марусі виявляє семен горбань, бо дуже хоче догодити своєму багатому родичеві вишняку. він і сам злодій, він ниций духом і обмежений, він не може зрозуміти красу та глибину душі марусі. усіх цих людей поєднує ницість душ, убогість та дрібність існування. для цих персонажів немає нічого святого, бо в житті їхньому одна єдина мета – це збагачення, збагачення будь-якою ціною. розмірковуючи про них, досить важко назвати цих персонажів людьми, скоріш це нелюди, які втратили усе людське і забули про одвічні суспільні цінності. m; ma -op ؠ 5pt; margin-left: 0cm; line-height: 15.35pt; orphans: auto; widows: auto; -webkit-text-stroke-width: 0px; word-spacing: 0px'> а ось захищають марусю представники козацтва, бо козацтво – це зовсім інший світ, в якому вже в той час був демократичний устрій з законами та звичаями, в основу яких покладені кращі моральні надбання народу та справжні людські взаємовідносини. відверто і красномовно виступив на суді іван іскра, який щиро та без відповідно кохав марусю. саме він привіз документ про помилування марусі, підписаний самим богданом хмельницьким. іван добре розумів, що, стративши марусю, кати знищать справжню красу мистецтва. а що ж буде далі? «а як тоді співатиме полтава? чи сльози не душитимуть її? » у відповідальний момент іскра здатний на лицарський і благородний вчинок. він, гонець до гетьмана, боїться на своєму шляху ворожої кулі або пастки, бо йому треба довести цю справу до кінця. «якщо я впаду, – не врятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить». козаку притаманне благородство, не суєтне, не силуване, не демонстроване напоказ, але неодмінне. іван характеризується поєднанням чоловічої сили і вразливої душі.  і саме в постаті івана козаки у цьому творі виступають як справжні люди, гідні цього високого звання, саме вони протистоять , для яких у житті немає нічого святого, окрім власного збагачення.