Твір роздум про зв'язок минулого із сучасним"заповіти наших предків"

Заповіти наших предків. наші предки передавали, заповідали нам через покоління любов до рідної землі, до батьківщини. з давніх-давен, українці займалися сільским господарством, адже територія україни має надзвичайно родючі та плодовиті землі. сусідські племена (князівства, держави) завжди зазіхали на нашу землю, а наші пращури боронили її, як могли. сьогодні, на жаль, історія повторюється. сусіди захотіли (під видом ) відібрати нашу землю. небайдужі зібралися і пішли захищати україну-неньку від загарбників. минуле нерозривно пов'язане з сьогоденням і, звісно, з майбутнім. метою кожного українця/українки є збереження створюваних сторіччями надбань у вигляді предметів культури та мистецтва, традицій, звичаїв і так далі. збереження існуючого та створення нового, постійний розвиток. також, неодмінно, треба завжди залишатися людиною, не дивлячись ні на що.

На чужом горе счастья не построишь. Люди представляют счастье по-разному. Для кого-то это успех в делах и богатство, для кого-то - счастливая семья, для кого-то - возможность свободного творчества.

И пути к счастью у всех разные. Кто-то терпеливо ждет, когда оно придет (судьба и за печкой найдет), а кто-то пытается ускорить его приход, борется за него.

Иногда кажется, что кто-то или что-то заслоняет тебе путь к счастью. Это может быть ученик, лучше тебя изучил материал, и его теперь посылают на какую олимпиаду вместо тебя. Может, твой коллега, который работает лучше, поэтому достигает больших успехов и поэтому имеет большее количество денег. А может, девушка, которую любит твой любимый парень.

И тогда бывает, что думаешь: вот, если бы не она ... И возникает коварная мысль: я тоже симпатичная, умная, я ничем не хуже нее, так почему он любит ее? Так не должно быть! И девушка начинает борьбу с соперницей за счастье любимого. Может случиться, побеждает. Но вот во надолго ли и нужен парень, «полученный» таким путем? Ведь девушка получит желаемое цене горьких слез и горя соперницы, следовательно, одной несчастным человеком в мире становится больше. Кроме того, теперь она врага. Да и нужен парень, который бежал в другой при первой же возможности? Может, так же он поступит и с тобой?

Конечно, счастье хочется всем. Но надо помнить очень, на мой взгляд вещь: на чужом горе счастья не построишь. Все слезы людей, которым ты причинил какое-то бедствие, за определенное время вернутся к тебе.

Из счастье каждого отдельного человека состоит, по моему мнению, счастье всей планеты. Поэтому если мы хотим счастья не только для себя, не забывайте и о других людях. Они имеют право быть счастливыми.

Відповідь:

Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX - перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. - поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post — за, після, далі; франц. modeme — сучасний, новітній) як літерату­рна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс синтезує мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності.