Твір на тему: " досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю"

г. квітку-основ'яненка називають першим українським повістярем, який у своїх творах звертався до тем із життя народу. у повістях квітки-основ'яненка — позитивні образи селян, їх людяність, моральна чистота, чесніть і працьовитість.

одним з найвідоміших творів письменника є повість «маруся». її персонажі, наділені душевним багатством, щирі у почуттях, викликають у мене симпатію.головна героїня твору — дівчина маруся. вона — втілення ідеалу досконалості. зовні маруся надзвичайна красуня: «висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте» . прекрасна маруся і душею: «о, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому ж тиха, і смирна, і усякому покірна».ідеальній дівчині — ідеальна пара. василь, її коханий, теж наділений красивою зовнішністю і благородним характером. герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, узагалі, кохання їхнє теж ідеальне. і хоч почуття героїв змальовані дещо з перебільшенням, але саме це сентиментальне перебільшення хвилює нас найбільше й розчулює.

хоча й було кохання марусі та василя ідеальним, проте не зазнали вони щастя. тимчасова незгода мару-синого батька на їхній шлюб, несподівана смерть марусі, після якої василь постригся в ченці та незабаром і сам помер, — усе це викликає співчуття до нещасної долі закоханих.персонажі повісті квітки-основ'яненка — прості люди, наділені прекрасними моральними якостями, які хвилюють нас своїми переживаннями та почуттями. крім того, окрасою повісті є картини народного побуту — пісні, обряди весілля, сватання, заручин тощо.

Максим беркут дуже схожий на свого батька. він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. певною мірою також зразковий чоловік серед громади.. для максима над усе воля, це видно з виразу його очей. «життя в неволі нічого не варте»,— каже він тугарові вовку. максим тяжко переживає через те, що з ним трапилося. закований у тяжкі ланцюги, які «тиснуть його, мов залізні, холодні гадюки», «висасують» усю силу з його тіла, всі думки з його мізку, він тамує в собі великий біль, спостерігаючи, як горить його рідна тухля.