Іть будь ласка скласти три коломийки.

Є у любій нашій школі різні типи класів.  І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.   У цих класах добрі діти, гарні та веселі,  І відразу після школи мчаться до оселі.   Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,  Їм пошвидше би до друзів і собі додому.   У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.  І заходити до них вчителі бояться.   Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,  Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.   І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?  Краще взялися б за розум та і йшли додому.   Там вони би посиділи та поміркували,  Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.  Но это сочиняла не я, просто в интернете ее нашла, может тебе и подойдет!

Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.   Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.     Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу. 

- Пригадую ще,- продовжив свою розповідь Віктор Олексійович далі,- сварківці розповідали, що з ранку того дня в селі вони бачили пару сіроманців, напевне вовка і вовчицю. Хтось із них забіг до стайні, його закрили у приміщені, а потім знешкодили. Селяни казали, що скоріш за все загинув вовк, а вовчиця, мабуть, і сиділа на купі піску біля Кобівщини і сумувала за загиблим хазяїном – сіроманцем та була не дуже голодною, тому і не напала на поодиноку людину». Зважаючи на цей випадок, Віктор Олексійович зробив для себе такий висновок: по можливості не їздити самому вночі з роботи додому, а залишатися на ночівлю у населеному пункті.