Твір-мініатюра на тему: який істрричний (або казковий) герой може бути для нас ідеалом, взірцем?

На мою думку зірцем може бути твій герой і напиши чого

Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. було йому літ сімдесят чи, може, й більше. він був маленький, з підстриженою борідкою. був би він сильно схожий на святого миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак портрет хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід платон, ідучи за савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — чого вони так тієї смерті бояться? раз уже війна, так її нічого боятися. уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. еге, — промовив савка. — скільки літ їх учили, ти подумай, платоне. а вони тікають. от він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? стійте тікать! чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові психологічна характеристика (думки, почуття тощо) я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. а до війни я був садівником. сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе. капітан колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка ну, сідайте, повезем. чого стали? — сказав дід платон. він стояв уже біля човна з веслом. — повезем уже, а там, що бог дасть. не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… куди ти хитаєш? човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас характер (учинки, ставлення до інших) командир умів оповідати. вони були добрі бійці, і петро колодуб любив їх я дивився на діда платона і з насолодою слухав кожне його слово. дід вірив у нашу перемогу. він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу характеристика героя іншими персонажами

Добро і зло… вони існували завжди, і завжди точилася боротьба між ними. у казках завжди перемагає добро, але у реальному житті, на жаль, може бути інакше. то як же розрізнити добро і зло, як співіснують вони у нашому житті? мені здається, що у світі не так багато понять, які можна вважати абсолютно вірними. тобто, рідко у світі можна зустріти абсолютне зло або добро. і добра людина може вчинити поганий, злий вчинок, а та, яка вважається злою – навпаки, добрий. у кожному з нас є і добро, і зло, а що, врешті-решт, переможе – залежить, в першу чергу, від нас самих. що ми звикли вважати добром? чесність, ввічливість, справедливість, взає, милосердя… на сьогоднішній день ці риси чомусь все більше становляться рідкістю. люди намагаються зробити своє життя легшим, але таким чином роблять складнішим життя тих, хто знаходиться поруч. нещодавно побачила на вулиці таку картину: мати з донькою, гуляючи, побачили маленьке кошеня. мала хотіла його погладити, прохала забрати додому, та натомість мама потягла її за руку геть з зухвалим: «усіх не обігрієш! » звичайно, не обігрієш. але необхідно було дати доньці проявити милосердя – хоча б погладити чи погодувати кошеня, адже ці слова можуть, врешті-решт, стати її життєвим гаслом. на жаль, саме за принципом «усіх не обігрієш! » живе сьогодні більша частина знайомих мені людей. ми перестали одне одному: мало хто на сьогоднішній день дасть милостиню жебраку (хай сам заробляє), поступиться місцем бабусі у транспорті (наступним рейсом поїхала б), просто спитає на вулиці у незнайомої дівчини, чого вона плаче (не мої справи – сама розбереться). нещодавно чула у новинах про такий випадок: у центрі міста помер чоловік. помер серед білого дня, і ніхто не прийшов йому на . а трапилося все дуже просто: людині стало зле – «схопило» серце, вона упала. але оточуючі вирішили, що чоловік просто напився, і ніхто навіть не намагався йому . якби вчасно викликали «швидку », життя чоловіка можна було б врятувати… хтось скаже, що сьогодні саме життя вимагає такого ставлення. але ж ніхто не застрахований від неприємностей, від старості, як кажуть: «від суми та від тюрми не зарікайся», то чи нам ніколи не потрібна буде або ж просто добре слово? у багатьох літературних творах представлена проблема добра і зла, над нею часто замислюються філософи. наприклад, г. с. сковорода – письменник і філософ – у поезії «всякому місту звичай і право» також звертається до цієї проблеми. тож що буде панувати у нашому світі – добро чи зло – залежить, на мою думку, передусім від кожного з нас.