в автобіографічній повісті «гуси-лебеді летять» михайло стельмах відкрив перед нами спогади власного дитинства. він згадує маленьке село, своїх друзів та рідних. з особливою приязню говорить стельмах і про своїх діда й бабу.
автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». для маленького михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».
дід михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».
дід дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. завжди був чесним та не боявся стояти за правду. мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. а хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Составь 6 тестовых вопроса по тексту у бурьянах