Дати розгорнуту відповідь на питання яких висновкі дійшов я прочитавши оповідання сімья дикої качки.

Прочитавши оповідання сім'я дикої качки , я дійшов висновків , що потрібно бережно ставитись до природи.ніколи не чинити необдуманих вчинків.ніколи не ображати тваринок і бути чуйним , добрим , лагідним та співчутливим , а не жорстоким .бути черствою людиною неприємно , тому потрібно любити природу .

Скінчилися всі мужні і хоробрі,ще й благородний дух в серцях пропав… це ж так приємно – щось робити  добре! на  божий день  – хоч десять добрих справ!   у тебе будуть певні перепони,та не зважай, бо так – не втратиш час! по 10 справ на сорок шість мільйонів – країна  відродилася б як раз!   бо так бракує цій країні світла,коли пітьмі і злу немає меж… за  10 добрих справ  на радість світутобі щось світле й добре зроблять теж!   та поспішай, бо час – немов комета…. тут й  посмішка  – хороший добрий знак…нас – 7 мільярдів. і на нас – планета. зроби комусь щось добре. просто так 

добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці лесі українки «лісова пісня», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою.  у ліс приходять люди, приносять свої клопоти. голос лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну мавку — «весна ніколи так ще не спі» дитина лісу і сільський хлопець закохуються. перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. на голос лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ».  у другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». природа в'яне. почорнів жар маку. з останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання лукаша до мавки. тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю.  на противагу лукашеві, ніжна мавка викликає у нас щире захоплення. «я жива! я буду вічно жити! я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу мавки. вогонь її кохання сильніший за смерть. він допоміг їй вирватись із мертвого царства того, що в скалі сидить. кохання мавка сприймає, як «огнисте дерево». у ніч першої зустрічі з лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». в останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. і, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку.  лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: лісовик перетворив його на вовкулаку. цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною.  проза життя знищує прекрасну мрію лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. проте мрію вбити не можна. про це голосно співає сопілка у фіналі.  справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.