Тема тв іде я твору "лічу в неволі дні і ночі " т.шевченка

овість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.

Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.

Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.

Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.

Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.

Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.

ответ:Возможно, лучшее из крупных произведений Брэдбери. Повесть «451 градус по Фаренгейту» рисует антиутопическое общество будущего, а по сути — «нашу реальность, доведённую до абсурда». Брэдбери придумал государство, где законодательно запрещено чтение и хранение книг. Ради политкорректности и общего спокойствия общий уровень духовных и интеллектуальных за граждан искусственно занижается. Но находятся бунтари и беглецы.

Это одно из редких научно-фантастических произведений Брэдбери. Очень волнующее, трогательное и вместе с тем очень живое и динамичное. При сравнительно сюжете текст насыщен аллюзиями, в том числе на библейские тексты и сложной символикой.В 1934 году Рэй жил в Лос-Анджелесе и смотрел как минимум по 12 фильмов в неделю. Перед каждым показом транслировали материал кинохроники, который глубоко шокировал его. Перед его глазами проносились зернистые чёрно-белые кадры, на которых фашисты швыряли книги в пылающие костры, и это зрелище оставило выжженную отметину в его подсознании. Рэй сидел, омываемый светом кинопроектора, пламя отражалось в его круглых очках, а по лицу его катились слёзы.

Во времена Великой депрессии книги — а особенно бесплатные книги из общественной библиотеки — были его единственным утешением. В 1966 году в предисловии к книге «451 градус по Фаренгейту» Рэй Брэдбери писал: «Когда Гитлер сжигал книгу, я остро чувствовал, уж меня, будто он убивал человека. Впрочем, в конечном итоге истории, люди и книги — одной плоти».

Объяснение: