Упродавца по одной такой гире5, 3, 2кг как с их отвесить6кг яблок и4кг муки

Мария, просто: 1) на одну сторону кладем гири в 3 и 5 кг, на др. гирю в 2 кг и 6 кг яблок;   2) на одну сторону кладем гири в 2 и 5 кг, а на др. гирю в 3 кг и 4 кг муки.  ну, а теперь нетрудно и числовые равенства выписать.

Хотя бы тем что спаситель не сказки рассказывал, а мудрые притчи про реальных людей: ), а так да сказки и подлиннее и с точки зрения вот чем отличаются: притча, дидактико-аллегорический жанр , в основных чертах близкий басне. в отличие от неё форма п. 1) возникает лишь в некотором контексте, в связи с чем она 2) допускает отсутствие развитого сюжетного движения и может редуцироваться до простого сравнения, сохраняющего, однако, особую символическую наполненность; 3) с содержательной стороны п. отличается тяготением к глубинной "премудрости" религиозного или моралистического порядка. п. в своих модификациях есть универсальное явление мирового фольклорного и творчества. однако для определённых эпох, особенно тяготеющих к дидактике и аллегоризму, п. была центром и эталоном для др. жанров, например "учительная" проза ближневосточного круга (ветхий завет, сир"поучения ахикара" и др.) , раннехристиансокй и средневековой (см. притчи евангелий, например п. о блудном . а сказка 1) сказка фольклорная — эпический жанр устного народного творчества: прозаический устный рассказ о вымышленных событиях в фольклоре разных народов [1]. вид повествовательного, в основном прозаического фольклора (сказочная проза) , включающий в себя разножанровые произведения, тексты которых опираются на вымысел. сказочный фольклор противостоит «достоверному» фольклорному повествованию (несказочная проза) (см. миф, былина, песня, духовные стихи, легенда, демонологические рассказы, сказ, предание, быличка) . 2) сказка — эпический жанр: ориентированное на вымысел произведение, тесно связанное с народной сказкой, но, в отличие от нее, принадлежащее конкретному автору, не бытовавшее до публикации в устной форме и не имевшее вариантов [2]. сказка либо подражает фольклорной ( сказка, написанная в народнопоэтическом стиле) , либо создаёт дидактическое произведение (см. дидактическая ) на основе нефольклорных сюжетов. фольклорная сказка предшествует . слово «сказка» засвидетельствовано в письменных источниках не ранее xvii века. от слова «каза́ть» [3]. имело значение: перечень, список, точное описание. современное значение приобретает с xvii—xix века. ранее использовалось слово баснь, до xi века — кощуна [источник не указан 655 дней] . слово «сказка» предполагает, что о нём узнают, «что это такое» и узнают, «для чего» она, сказка, нужна. сказка целевым назначением нужна для подсознательного или сознательного обучения ребёнка в семье правилам и цели жизни, необходимости защиты своего «ареала» и достойного отношения к другим общинам. примечательно, что и сага, и сказка несут в себе колоссальную информационную составляющую, передаваемую из поколения в поколение, вера в которую зиждется на уважении к своим предкам.

Чимало наших співвітчизників прославило ім'я україни своєю творчою працею як у рідній землі, так і по всьому світу. та є серед українців постатті, велич яких не може поміститись у рамки національного буття —  постатті світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської цивілізації. їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими згори, тими, що отримали найвище боже одкровення. українців, у період їхнього національного самоствердження, господь обдарував декількома велетами — це тарас шевченко, іван франко, леся українка та митрополит андрей шептицький.  щоб усвідомити, ким є для українців тарас шевченко, достатньо лише пригадати, що в кінці xix та в першій половині xx століть і на сході і на заході україни, на еміґрації та численних поселеннях, практично в кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами господа бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками, знаходився портрет великого кобзаря. у неділю, зібравши велику сім'ю, батько шанобливо і урочисто нарівні зі святим письмом читав “кобзаря” тараса шевченка. відразу після смерті поета в українському народі починається витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова) національного пророка. подібно до мойсея, тарас шевченко із затурканих селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “в своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. і не дарма великий каменяр написав про шевченка: “він був сином мужика і став володарем у царстві духа. він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.   в історії україни ще не було людини, що зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. він не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій. він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. він не був дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для україни та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. він не був проповідником, та своєю щирою вірою в бога, дитячою відданістю творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські церкви: на сході — від безслідного розчинення в церкві московській, на заході — від латинізації. він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.