Невеликий твір на тему '' не розум від книг, а книги від розуму створились''.будь-ласка дуже потрібно термі!

Здавніх давень ми знаємо, що спочатку було спілкування між людьми. вся інформація яка була у людей передавалася з уст в уста.так виникала народна творчість, так складалися легенди.а згодом, коли людина пізнавала світ,то робила замальовки на різних предметах.і так з часом, зі своїх спостережень,зі свого розумового розвитку людина почала розуміти,що все це можна записувати.так зявилася перша абетка,тобто перші букви,цифри.так зявилося розуміння у людей,а тільки потім зявилися

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. і зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно: — чом я дике? я не дике! скоро виросту велике. нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… із зернятка я зросло. ось довкола ліс буя… може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не ві, не знаю…тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало: — ти із яблука, що впало. до землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі! засміялись лопухи: — хі-хі-хі! хи-хи-хи! з неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід! але йшов узліссям дід. з корячка води напився і на дичку задивився: «непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. в бур’янах густих вона, але в корені міцна…»вирвав дід скрізь лопухи і сказав: — роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене! і коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. а на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. і зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. дозрівали на осонні білі яблука й червоні. от і казка невеличка вам про яблуню, про дичку.

Це зворушлива розповідь про життя двох закоханих деллу та джіма.  подружжя, зовсім не маючи грошей, зробили один одному гідні подарунки на різдво.  чоловік продає годинник, щоб купити своїй юній дружині набір гребенів для волосся. однак вона не зможе скористатися подарунком, оскільки продала волосся, щоб, в свою чергу, купити чоловікові ланцюжок для годинника. але і йому подарунок, на жаль, не знадобиться, раз годин у нього більше немає. незважаючи на таку невдачу з подарунками, делла і джім подарували один одному щось більше. герої довели, що, незважаючи на усі труднощі життя, кожен з них піклується в першу чергу про кохану людину, а не про себе. адже, коли люблять по-справжньому, не думають про себе.  мудрість їхнього вчинку полягає у тому, що   кожен з них пожертвував найціннішим, що у нього було, аби його друга половина була щаслива.  у світі немає нічого ціннішого за любов, і ніякі подарунки, навіть найдорожчі, не можуть замінити це почуття. і тільки той, хто нічого не жаліє для іншого і готовий віддати усе, щоб подарувати йому радість, і є справжній мудрець, мудрий не розрахунком, а серцем, сповненим любові.