Подвиг народу у другій світовій війні

лд

Євген Маланюк

Біографія

Характеристика творчості

Поезії Маланюка притаманна філософічність, з чистими звертаннями до Бога і водночас міцними зв,язками із землею.

Головна проблема творчого пошуку – людське існування, сенс життя, відповідальність за власну долю.

У творах простежується неоромантизм (характерний для поезій про долю української нації  – “Одна пісня”, “Варязька балада”, “Лист”), що грунтується на проникненні у внутрішні суперечності української історії.

У поезіях звучить думка про роль поета (надзвичайно високо ставив поета) – “Молитва”, “Шевченко”, “Зерову”.

Роздуми над проблемою людського існування, відповідальність за власну долю, приводять Маланюка до висновку, що в  житті все підпорядковано певним законам (“Літо”, “Остання весна”).

Велику силу відіграють сили природи. Сонце – образ – персоніфікація життєдайної, переможної, а також і рушійної сили. У віршах улюбленими порами року виступають весна й осінь. Весна – символ відродження в природі, молодість, незалежність держави, воля й свобода народу. Осінь – символ людської зрілості й повноти (“Не треба мудрості”). Це не лише пора згасання, а й період загострення відчуття життя (“Остання осінь”).

Євген Маланюк. Характеристика творчості

Маланюк – майстер інтимної лірики (“Присвятні строфи” – оспівана далека юність, чари першого почуття).

Роздуми над вічністю, пошук свого призначення у світі приводять ліричного героя до Бога. “Історія” – усвідомлення власної гріховності, розуміння добра і зла  зумовлюють покору перед Всевишнім. Бог – це уособлення світового творця, всевластителя космічної влади і сили (“Вечір”, “Чужина”)

Євген Маланюк. Характеристика творчості

“Книга роздуми про літературу, оригінальні погляди на такі постаті, як Т.Шевченко, І.Франко, М.Гоголь та ін. Окремий розділ присвячено малоросійству. Поет картає українців за їх рабську покору , духовну слабкість.

Людину називають Людиною, коли вона
спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї
діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких
випробувань і перемог. Кожен повинен навчитися керувати собою,
тобто самовиховувати себе. Самовиховання — це також вияв
відповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовну
стійкість.
Вихована людина повинна бути спокійною, врівноваженою, вміти тамувати злість, роздратування, керувати своїми емоціями.
В критичній ситуації зробіть паузу і не втрачайте самоконтроль. Вчіться терпіти і прощати. Змусьте емоції працювати на Вас, а не проти Вас. Опануйте головним умінням - перетворювати негативні події на позитивні. Змінюючии значення, Ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається. Знайдіть у собі сили посміхнутися та знехтувати негараздами.