3- 5 вопросов по твору таємниця козацькой шаблі

Ябула малою горда, —

щоб не плакать, я сміялась.

леся українка

кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. відома українська поетеса леся українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби. у лесі було двоє братів — михайло і микола та три сестри — ольга, оксана, ізидора. всі діти жили дружно. батько — юрист п. а. косач та мати — письменниця олена пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. в сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї. тому перші ігри лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. вони часто гралися в жанну д'арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. найчастіше ці ігри відбувалися у старому луцькому замку, адже родина тоді жила на волині. та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. вони найчастіше були неписьменні. маленька дівчинка , як могла: вчила їх грамоти. з самого дитинства леся виявляла наполегливість і мужність. вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці луцького замку, тому почала збирати перекази про нього. леся була дуже терплячою. ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші «як дитиною, ». вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче. власний біль леся вміла тамувати. зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних » а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися. одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію «мрії». ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: «ти мене убити можеш, але жити не примусиш». бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:

хто живий у сьому замку? хто тут має серце в грудях?

другом будь, зійди на вежу,

подивись на бойовисько.

подивись на бойовисько,

хто кого перемагає?

ці мрії оживають і в уяві лесі. і їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. лише поворушити рукою не кайдани. лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій: хто живий? зійди на вежу,

подивися наоколо!

вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів леся українка.

з самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — лесею. повне її ім'я лариса петрівна косач. мовознавці стверджують, що ім'я лариса походить з давньогрецької мови. одні вважають його походження від слова, що означає «приємна», інші — від слова «чайка». у житті леся українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. але в поезіях відкривалася інша леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.

Тільки так можу.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою           2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.