Україна…Стражденна країна. Через скільки війн пройшла ця земля! Нездоланний народ український… Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари, Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. Так писав Євген Маланюк про нашу Україну. Напевне, кожен із нас, колись, задавав собі питання: «Що є для мене Батьківщина?» Для кожного Батьківщина різна, як вважає дехто. Для когось – це край, де він живе, для когось – це країна, де його чекають, для інших - сторона, де йому добре і затишно. Але як би добре і затишно не було на сьогодні, завжди повертається людина до рідної землі, до свого коріння, до діда-прадіда. Солов’їна пісня, солов’їна мова, солов’їна країна; пісенна діброва, пісенне місто, пісенна країна; калиновий гай, калинове зілля, калиновий край; світанкова зоря, росяниста трава, жовто-блакитний край. Блакитний, бо не зрівняється небо над жодною країною з блакиттю нашого, українського неба. Жовтий, бо неозорі поля пшеничні, нескінченні простори українські. Україна – це гордий соняшник на довгому стеблі, калина, що зажурено похилилася через тин. Україна – це хрущі над вишнями, любисток, м’ята та барвінок. Україна – це найчарівніша природа, родючі чорноземи та синьоока волошка. Україна – чарівна пісня, вишитий рушник, великодня писанка. Україна – це верба над ставком, слово великого Кобзаря. Україна – це сповнена патріотизму дума і величний Київ. Можна безліч порівнянь придумати до нашої рідної землі. Адже вона, наша земля, наймиліша, найпривітніша, найкраща і оте - най – нескінченне. І недарма в нашій українській культурі стали свого роду гімном слова В. Симоненка: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. «Я - українець» - гордо звучить з наших вуст ця фраза і об’єднує громадян нашої величезної країни в одне ціле. Тому кожен з нас мусить дбати про свою єдину країну, про красу, неповторність місця, де він народився, історію та національну культуру нашої української землі.
Golovinskii_Sirotkina1944
24.01.2020
Ласка - прояв ніжності, любові, добре, привітне, лагідне ставлення Приклад: Материнська л. Марнувати ласки. *** 2. - невелика хижа тварина родини куницевих *** 3. - невелика хижа тварина сем. куницевих, а також хутро. його
Єфремова Т.Ф. Тлумачний словник російської мови.
ласка
1. ж. 1) а) Прояв ніжності, любові. б) М'якість, привітність. 2) Доброзичливе, привітне звертання, ставлення. 3) застар. Милість, благодіяння. 2. ж. Невеликий хижий звір родини куницевих.
С.і.ожегов, Н.Ю.Шведова. Тлумачний словник російської мови.
ласка -і, рід. мн. пестощів, ж. Прояв ніжності, любові, добра, привітне, ніжне ставлення. Материнська л. Марнувати ласки. *** 2. -і, рід. мн. ласок, ж. Невелика хижа тварина сем. куницевих, а також хутро його. II дод. ласочий, -я, -тє.
Yelena_Irina826
24.01.2020
Главный герой романа М. Ю. Лермонтова «Герой нашего времени» — Григорий Александрович Печорин. Именно его судьба, судьба «лишнего человека», находится в центре повествования. Впервой части произведения мы знакомимся с Печориным благодаря рассказу Максима Максимыча, включенному в записки странствующего офицера. Максим Максимыч является одновременно и героем произведения, и рассказчиком. Сам Лермонтов придавал большое значение разработке этого образа, о чем свидетельствует примыкающий к роману набросок, озаглавленный «Кавказец»:«Кавказец есть существо полурусское, полуазиатское; наклонность к обычаям восточным берет над ним перевес, но он стыдится ее при посторонних, то есть приезжих из России. Ему большей частью от тридцати до сорока пяти лет; лицо у него загорелое и немного рябоватое; если он не штабс-капитан, то уж верно майор». В тексте романа Лермонтов ограничивается беглой внешней характеристикой Максима Максимыча. Сам о себе герой сообщает весьма скупые сведения: «Надо вам сказать, что у меня нет семейства; об отце и матери я лет двенадцать уж не имею известия, а запастись женой не догадался раньше, — так теперь уж, знаете, и не к лицу…»Роль Максима Максимыча в различных частях романа разная. Так, в повести «Бэла» он представлен не столько действующим лицом, сколько внимательным свидетелем и талантливым рассказчиком. В этом удивительная находка Лермонтова: Максим Максимыч не только свидетель рассказываемого им события, но его личность объединена с этим событием, как будто Максим Максимыч сам является его героем. Писателю удалось взглянуть на событие глазами «старого кавказца» и рассказать это событие языком простым, грубым, но всегда живописным, всегда трогательным и потрясающим. Следует обратить внимание на особенности речи Максима Максимыча, рассказчика простого и скромного, в чем заметна традиция сказовой манеры, характерной для «Повестей Белкина» А. С. Пушкина («Станционный смотритель»). В своей речи Максим Максимыч активно использует выражения и обороты из военно-профессиональной терминологии: «пришел транспорт с провиантом», «девки и молодые ребята становятся в две шеренги ». Эту же особенность подчеркивают и совершенно привычные, вошедшие в обиход местные, «кав-каз-ские», слова и выражения: мирной князь, кунак, джигитовка, сакля, духанщина, бешмет, гяур, калым и др. Иногда в своем рассказе Максим Максимыч как бы затрудняется припомнить какое-либо местное кавказское выражение и заменяет его соответствующими русскими словами: «Бедный старичишка бренчит на трехструнной… забыл как по-ихнему… ну да вроде нашей балалайки». Это своеобразие речевой манеры Максима Максимыча является прямым выражением его отношения к людям, к окружающей действительности. Намеченный в повести «Бэла» образ Максима Максимыча раскрывается автором в одноименной повести. Здесь уже он сам является действующим лицом, а рассказывает нам о нем автор.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір на тему ""вся ти єси, україно, славою покрита""