Напишите сочинение на тему: "чим взаэмовiдносини марусi та гриця, трагедiю мавки та лукаша"

Роман у віршах «Маруся Чурай» –це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,–за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. Любов, зрада і помста–саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються Марусі Чурай («Ой, не ходи, Грицю...»).
Нерівня душ: Маруся і Гриць. Роман Ліни Костенко – невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Це кристал, у якому безліч граней. Кожна з них притягує сама по собі, але ж існує вона не самодостатньо, а в поєднанні з іншими, створюючи разом довершене ціле. Так буває лише з творами високої художньої проби, позначеними печаттю глибокого таланту.Їхня безмежність, неосяжність, невичерпність відбиває безмежність і неосяжність самого життя.
Незвичайність любовного сюжету (здавалося б, досить традиційного, добре відомого в українській літературі) починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало. Є такий тип людей, які свідомо чи несвідомо керуються принципом; «Все–або нічого», пропонуючи і собі самим, і оточенню надзвичайно високі моральні мірки. їм нелегко живеться, так само, як нелегко живеться поруч із ними людям звичайним. Маруся Чурай, схоже, й сама це розуміє. А Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Трудне – бо не визнає компромісів, відкидає на-півпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. У коханні, звісно, передусім. Але нещастя (чи, може, нещасливе щастя?!) Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, ке питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. На питання, за що одна людина любить іншу, не існує відповіді: є в почутті любові якась ірраціональна стихія, що бере людину під свою владу. Так і тут; співчутливий розум міг би здивуватися –так ось же, Марусю, твоє щастя,– зовсім поруч, і звати його–Іван Іскра! Любляча – і теж незглибима! – душа, козак, який тонше за будь-кого розуміє й відчуває Марусю, і немає меж його щирій самовідданості! Іван якось каже дідові Галерникові, маючи на увазі Марусю Чурай і себе; «Ми з нею рідні. Ми одного кореня. Мабуть, один лелека нас приніс». Але чи не тут якраз і заховано початки Іванової драми? Можливо, замало любові одного лелеки? Можливо, існує щось таке, що фатально роз'єднує споріднені душі, і через те по-справжньому велике взаємне кохання – рідкість?Життя любить демонструвати дисгармонії; в оркестрі життя –нагадаймо слова самої Ліни Костенко–гармонія нерідко звучить крізь тугу дисонансів, і роман «Маруся Чурай» ще раз змушує задуматися над цією істиною.Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» –поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в'язниці свою трудну любов, Маруся Чурай знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:Моя любов сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі.Важливо тільки відчути, що в цих словах–не стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, тута...   Отже, небо –і земля. Поезія –і проза. Максималізм – і прагматизм. Душевний порив–і практичний розрахунок. Безоглядність –і та «тверезість», яка багатьма якраз і розуміється як уміння жити...     Вічна колізія людського життя...І якщо для Галі Вишняківни не існує якихось моральних альтернатив (вона цілковито належить буденщині, матеріально-прозаїчній суєті, яка не передбачає якихось духовних зусиль чи напруг), то Гриць Бобренко воістину завис між «небом» і «землею». Маруся чи Галя –ось його цілком реальний вибір. І, зрештою, «земне» тяжіння бере гору,– перед нами постає драма людини, яка не відбулася.Пригадуєте: Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись»?Так і Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неординарность, але –характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...Багато перед ким лукаво й невидимо постає в житті оцей «бобренківський» вибір, і трудність його ще й у тому, що він – не однократний, а щоденний, повсякчасний, довічний...Згадка про «Лісову пісню» не є випадковою: історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки.«Трикутник» Маруся–Гриць–Галя нагадує «трикутники Мавка–Лукаш–Килина. Цілий ряд аналогій проглядає і за зіставлення «Марусі Чурай» з драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня». Вельми близькі натури, козачка Маруся і «бояриня» Оксана з їхнім моральним максималізмом, загостреною патріотичною свідомістю постають як опозиція компромісності, нецільності й тій двоїстості, з якої виростає зрада –в одному випадку коханій, в іншому–Україні 

Маруся Чурай — дівчина з легенди чи історична постать? Достовірних доказів немає, бо під час пожежі в Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. Але про дівчину, яка мала чарівний голос та поетичний дар, в Україні ходило стільки переказів та легенд, що ймовірно, Маруся — особа історична. Можливо, вона справді жила на Полтавщині, складаючи та співаючи .пісні, які любив народ, а деякі дійшли й до нас. Не випадково Ліна Костенко обрала саме її героїнею свого твору. Тільки на перший погляд у романі описується життя дівчини-піснярки. Надто вже органічно її доля переплітається з долею України. Коли Марусиними очима дивитися на тогочасну Україну, то сприйматимеш красу степів, неба, лісів: «Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори». 

Особиста драма Марусі Чурай відбувалася на тлі всенародної драми, бо це ж було в трагічніш період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького! І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Тільки у родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя та процвітання Батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з'явитися такий щирий, суто народний талант. Доброю й красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно кохали вони одне одного. Убили батька вороги, тож не дивно, що загальнонаціональне боліло в її душі — то була її доля. Основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов'язку. І кохання Маруся розуміє як духовне єднання, як повнокровне життя в громаді, як творчість. 

Маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій повноті. І коли Гриць — її палке кохання — зрадив їх любов, вона звинувачує себе через те, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Навіть, коли він, повний каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, бо вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. Гриць сватається — вона відмовляє. І Чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, — неначе він про подвиг говорив». 

У романі Ліни Костенко, усупереч народним легендам, Маруся невинна — у відчаї хлопець сам випиває отруту, яку Чураївна приготувала собі. Не розказує Маруся цього суддям, бо не хоче більше жити ння прийшло від Богдана Хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант піснярки. Гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. Та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. Так і країна, кинута на поталу ворогові, розгублюється, втрачає опору духу. Поховавши матір, іде Маруся до Києва на прощу. І краса рідної землі милує її зболіле серце, а творча наснага народжує пісню. Але згодом дивовижна краса поступається місцем «розтерзаному Києву». Дивлячись на спустошену, випалену землю, Маруся розуміє, що її особиста біда — лише маленька крапелька в морі всенародного горя. 

Ліна Костенко поставила народну піснярку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. І довела, що творчість, яка спирається на духовну красу народу, — безсмертна. 

     Нещодавноя прочитав повість М.Стельмаха"Гуси-лебеді летять".У повісті розповідається про дитинство самого письменника.

     Михайлик, на перший погляд, здається звичайною дитиною: він пасе конячину,збирає гриби, допомагає батькам по господарству.Але він зростає серед прекрасної природи. Михайлик - бешкетник і доброзичливий, добрий, чемний, кмітливий.

    Михайлик був одягнений бідно "Губи в нього товсті, капшучисті", "обстриженого, накупаного і задягненого в нову сорочку і штанці"

   Михайлик - це талановита дитина. Із задоволенням і успіхом учиться в школі. Він перечитав усі книжки, які були в хаті. В школі береться до написання п"єси.

    Він справжній товариш. Найкращим другом є люба. Михайлик уміє дорожити цією дружбою, він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити. Він любить і поважає свою сім"ю. Саме мати навчила його любити природу. З любов"ю і теплотою згадує свого дідуся й бабусю.
     Михайлик любить красу природи, батьків, школу. Він є хорошим прикладом для нас всіх.