Твір-роздум про сенс людського життя за твором "дорогою ціною".

Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження.

Любов до рідного краю в творах Т. ШевченкаТворчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті рідного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловської фортеці, очікуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, він пише про свою любов до України:Мені однаково, чи будуЯ жить в Україні чи ні.Чи хто згадає, чи забудеМене в снігу на чужині —Однаковісінько мені.У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.

Тема «Планетник»: розповідь бабусі агроному про цікаву історію з хлопчиком (Планетником) у часи кріпаччини, порозуміння героя з природою і зневажливе ставлення до свого народу. Ідея «Планетник»: уславлення доброти, чуйності, щирості, працьовитості, відповідальності до справи, яку доручено; засудження зла, підступності, жаги до збагачення, егоїзму. Основна думка: а)кожну хвилину свого життя людина повинна присвячувати для створення та примноження добра, краси на благо інших; б) «…жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». Жанр «Планетник»: повість-притча; Б. Харчук визначив свій твір як повість-легенду. Легенда (лат. legenda — те, що необхідно прочитати) — сказання чи оповідання, створені народною фантазією, де сполучається реальне (історичні особи, події) і фантастичне, казкове.Джерело