Твір-роздум на тему: "чи повинна людина прислухатися до думок оточуючих? "

Так уже склалося, що всі часи людям доводилося рахуватися з громадською думкою. Кожна епоха диктувала свої правила, свої норми поведінки, і суспільство виробляло свої критерії «нормальності». Ще давньогрецький філософ Аристотель у своїх працях висловлював думку, що людина за своєю природою є суспільна тварина, і був абсолютно правий.

Думки оточуючих людей щодо нас - часто річ вельми сумнівної корисності. Зрозуміло, будь-яка розсудлива людина повинна прислухатися до порад авторитетів або просто навчених життям людей, але чи багато в повсякденному житті ми чуємо таких порад? Тим не менш, багато людей деколи щиро вірять в те, що знають, як вчинити правильно, незважаючи на те, що самі перебувають в ситуації, далекій від власних понять «правильності».

Не варто також забувати, що будь-яка думка - річ суто суб'єктивна. Тому якщо викладач на лекції сказав вам, що чоловік не повинен носити довге волосся, начальник на роботі сказав, що його машина краще вашої, а приятель сказав, що та блондинка симпатичніше тієї брюнетки, - не варто сприймати ці слова всерйоз. Можна лише зробити деякі висновки про почуте. А заодно і про людину, яка це повідомив.

На мій погляд, до думки оточуючих потрібно прислухатися лише тоді, коли воно аргументовано. На жаль, в нашому теперішньому світі вам можуть кинути зневажливе «фе!» Тільки через предпочитаемой музики або застарілої моделі телефону, що часом може відбити охоту прислухатися до думки інших людей в принципі. Хоча можна виділити і позитивний момент такої ситуації - формування здатності до власного критичного мислення.

Тому вердикт такий - далеко не кожне стороннє думка заслуговує на увагу. Ось особисто я, наприклад, звертаю увагу на будь-які думки та поради лише в тому випадку, якщо вони виходять від знаючих людей і підкріплені аргументами. Адже варто визнати, що зараз так багато непотрібної інформації навколо (а це телебачення, інтернет, література), яка не заслуговує нашої уваги. Думка оточуючих - то ж велика кількість інформації, тільки спрямована ця інформація не на суспільні маси, а конкретно на вас. Тому в першу чергу думайте самі, а вже потім слухайте, і не забувайте думати про те, що слухаєте.

Остап мандрика — герой оповідання м. коцюбинського «дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у січ, а потім різав панів в умані» (під час коліївщини). ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». вирісши, остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». за це пан називав його бунтарем, , похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив    віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. він закликає селян «висунути шию з панського ярма».  за таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою соломією, котру тим часом насильно видав заміж. так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного остапа, тому він вирішив втекти: «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами січі. герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою соломією, покидати, може, навіки рідне село. але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. герой не самохіть утік з україни. недоля вигнала його на чужину. саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за дунаєм, йому «зробилося весело й легко». та хоч і вирвався від пана остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. при першій спробі переправитись через дунай остапові й соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за мельника якима переправились через дунай. «бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками! » — гукнув остап, опинившись на чужому березі. і ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив остапа. герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти соломію». він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. відважним і сміливим виявив себе остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. зворушує й остапа вірність у коханні. особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна дунаю», поклик соломії. з остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів. зовнішній вигляд (портрет) остапа змінюється залежно від умов і віку. на початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. коли остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». в кінці твору бачимо героя сивим дідом. у нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки». мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси остапа. мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою. в епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях остапа. людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис». — «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав» 

1.свиня манюня у метро під свинарником 2. бій биків з участю корови контрибуції 3. пригоди у києві 4. екзамен. переекзаменовка 5. ява-кукурудзо шукає острів 6. порятунок собакевича з колодязя 7. утопленик. незнайомець з тринадцятої квартири 8. добрий максим валерянович 9. нічні пригоди у печері 10. розкрита таємниця годинника 11. дива діда соломона 12. лихо в селі 13.  відважний ява 14. трое невідомих 15. весілля вчительки і лейтинанта

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua