Написать сочинение на тему "трагічна подія, як композиційній центр новели васеля стефаника "кам*яний хрест"

Кам’яний хрест як художній символ . Життя взагалі важка річ, а в особливості життя селянина-бідняка. Тягне він його, мов коня на гору, спотикаючись та ледве дихаючи. І все ж таки живе і хоче жити на рідній землі — там, де народився, де пройшли найкращі роки, де зігрівають спогади. Важ­ко йому розлучатися з рідною домівкою, навіть з набридлим, але таким дорогим горбом, не хоче він шукати щастя в іншому місці, хоч життя та діти вимагають цього. Саме про це й пише у своїй новелі «Камінний хрест» В. Стефаник.Земля для селянина — наймиліше слово, хоч вона не м’яка і не дарує багаті врожаї. Проте він любить і шанує її, адже вона його годувальниця. Була і в Івана Дідуха така «годувальниця», яка складалася з високого горба, найвищого та найпоганішого з усьо­го села. Але що вже робити, якщо таку спадщину залишили батьки м і на тому!Тяжко працював на цьому горбі Іван Дідух, так працював, що навічно залишився зігнутим, мов навпіл переломаним. Так і прозвали його Перелома- ним. Був у нього тільки один кінь та малий візок «коня запрягав у підруку, сам себе в борозну…» Тягнув нагору той візок, що й жили від напруги виступали. Доля не всміхалася йому. Каже він сам про себе: «Я зробок — ціле тіло мозоль, кості дрих- ляві, що заки їх рано зведеш докупи, то десять раз йойкнеш». Таке ж життя чекає і його дітей. Тому вони і намагаються виїхати з України, хочуть знай­ти якесь краще місце, де б їм легше жилося.Але Іван Дідух не вірить у те, що є десь такий «обіцяний рай». Звиклий тяжко працювати, він про­те не хоче кидати свого «горба щонайвищого і що­найгіршого над усе селянське поле», бо віддав йому, здається, усе своє життя. Тільки вмовляння синів та жінки змушують його їхати до Канади.Від’їжджаючи, Іван Дідух залишає на піскувато­му своєму горбі камінний хрест, мов пам’ять про себе. Він вважає, що, їдучи до далекого краю, зали­шає своє серце, свою частину роду на пій землі. Усе життя, від віку до віку працювали на ній його діди- прадіди, працювали й полягли в неї з надією, що їхні нащадки будуть продовжувати їхній життєвий шлях. Але… «два роки нічо в хаті не говорилоси, лиш Канада та й Канада».Невідомо, що чекає Дідуха у Канаді. Ясно одне, що легкого хліба там не буде. Тому з таким болем залишає рідну землю ця людина. Стільки горя в його словах, стільки розпачу в його діях! Здається, що він сам перетворився на кам’яний хрест, бо стояв так, що «слова не годен був заговорити». Дивовиж­но, що навіть той горб, який забрав у Івана Дідуха усі сили та здоров’я, та, здається, й усе життя, ви­дається йому «утраченим щастям», єдиним зв’яз­ком між минулим та майбутнім. А «камінний хре- сток» виступає як символ трагізму селянського жит­тя, безвихідного становища, коли людина не чекає щастя на рідній землі і не вірить, що знайде його на чужині.Рвуться зв’язки між селянами, які прожили усе життя на одному місці, саджаючи та вирощуючи хліб. Хтось з них залишається, щоб продовжувати це робити, а хтось стає підневільним вигнанцем. Іван Дідух, їдучи у далеку путь, починає танцювати, щоб заглушити душевний біль. Але, здається, що й сам танок — згусток болю та розпачу разом зі сльоза­ми: «Як би горе людське дунайську загату розірва­ло — такий був плач».Стоїть на найвищому горбі камінний хрест. Він не просто стоїть; він промовляє до нас своїм нечут­ним голосом. Він розповідає про те, що відбувалося багато років тому. Він — це ніби пам’ятка про страшні роки страждань бідного селянина; він — символ трагізму життя українського селянина- бідняка. Давно вже немає тієї людини, яка встано­вила його, а він все стоїть, як згадка про біль, розпач і тугу за рідною землею.

Благородный разбойник жил со своим отрядом в Шервудском лесу, охотился на дичь, пировал, грабил богатых, отдавал завоеванное бедным, приносил неприятности лесникам, шерифу. А существовал ли Робин Гуд на самом деле? Ученые провели ряд исследований и считают, что описанные события на самом деле происходили во время правления королей Ричарда Львиное Сердце, Генриха III. V легендарного Робин Гуда есть несколько исторических прототипов, которые жили в разное время и в разных местах. По одной версии - саксонский дворянин, лишенный наследству и земель, принимал участие в бунте против короля. Другие утверждают, что он был сыном мельника или свободным крестьянином.

Существует предположение, что благородный разбойник - бывший крепостной. В судебных архивах упоминается житель города Робин Гуд, который отказывается воевать с шотландцами, а после наказания - конфискации дома - подался в лес и занимался браконьерством. Есть упоминания о Робин Гуде и в архивах других городов. Имя Робин Гуд было распространенным и популярным в Англии. Неизвестно точное место его рождения, хотя традиционно родиной любимца английских народных считается поселок Локсли. В Кирклейском монастыре есть могила, где похоронен “Тот, кто называл себя Робин Гудом”.

Имя Робин Гуд означает колпак, капюшон или лес. Лесная армия благородного разбойника состояла из нескольких десятков вольных стрелков, которые искусно владели луком. Жили они в Шервудском лесу, носили зеленую одежду. Известно около о Робин Гуде. Они объединены в два больших цикла “Малая песня о жизни Робин Гуда” и “Жизнь Робин Гуда”.

Джим Хокінс – сміливий юнга. Герої роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів» не шукали пригод, але, коли вони так несподівано виникли, поринули у них. їм довелося пройти складний шлях до істини, але здолали вони його гідно. Усім було важко, та, мабуть, найваж­че було Джиму Хокінсу. Перед читачем постає сміливий і мужній підліток, який виявив твердість характеру на рівні з дорослими.

Як відомо, його батько мав корчму «Адмірал Бенбов», і Джиму Хокінсу дово­дилося працювати там. Старий моряк, який несподівано приїхав до заїзду, попро­сив хлопця простежити за одним моряком і повідомити йому, якщо той з’явиться.

Випадково до рук Джима потрапив дивний пакет, що належав старому капі­танові Біллі Бонсу. У пакеті була карта острова скарбів із дивними позначками. Саме на тому острові були заховані піратські скарби. Джим віддав пакет лікареві Лівсі та сквайру Трелоні, і вони вирішили дістатися до них. У Бристолі вони ку­пили шхуну «Еспаньйола», капітаном якої був Смоллет. Джим теж вирушив із до­рослими, він був на «Еспаньойолі» юнгою.

Матроси дуже полюбили хлопця і піклувалися про нього. Джим теж відповідав їм добром. Разом з доктором Лівсі, сквайром Трелоні та матросами йому довелося пережити багато критичних ситуацій, що сталися під час подорожі. Здебільшого Джим поводився досить розсудливо, робив правильний вибір. Та все ж таки іно­ді його вчинки були не зовсім правильними і навіть, відчайдушними. Наприклад, коли він хотів дістатися до піщаної коси, знайти білу скелю, щоб подивитися, чи не там, бува, Бен Ган ховав qbotoчовна. Звичайно, Джим не подумав, що його вчинок може скінчитися погано, адже він опинився у відкритому морі й міг заги­нути. Або ще один нерозважливий вчинок: Джим, нікого не попередивши, кинув людей напризволяще. Врешті-решт усе скінчилося благополучно і хлопець бага­тьох урятував, та могло бути й гірше. Важко не погодитися зі словами капітана Смоллета, які він сказав Джимові: «Ти по-своєму, можливо, й непоганий хлопець, але даю тобі слово, що ніколи більше я не візьму тебе в море. Бо ти з породи пес­тунів і робиш усе, що, захочеш…» (переклад Юрія Корецького).

Та юнак здатний проаналізувати свою поведінку, визнати помилки і зробити правильний вибір. У цілому, Джим Хокінс — надзвичайно порядний хлопець, смі­ливий, ініціативний, здатний ризикувати, робити правильний моральний вибір. Він допитливий, рішучий, має здоровий глузд. Можна бути впевненим, що ставши дорослим, він Не розгубить моральні скарби своєї Душі. Саме це і приваблює в ньо­му багатьох читачів, яких він своїм прикладом спонукає бути порядними людьми.