Аналіз вірша "на печі" в. самійленко та аналіз вірша "не вмре поезія" в.самійленко. !

«На печі» (Українська патріотична дума) (1898р.) Тема : висміювання псевдопатріотів, котрі, перебуваючи осторонь політичного і суспільного життя, на словах декларують свою любов до Батьківщини, не зробивши задля неї нічого корисного.«Не вмре поезія» Тема: розповідь про призначення поезії в житті людини, показ сили поетичного слова, яка здатна торкатися найпотаємніших струн людської душі, будити в ній приспані почуття, нагадувати, що ти — Людина, і спонукати до дії задля здійснення поставлених цілей.Ідея: уславлення великої сили і безсмертя поезії, що є натхненницею духовності людини на землі ; утвердження думки, що праця поета – поетична творчість - найнеобхідніша, що жити їй, допоки існує земля, «поки природи глас людина серцем слуха...», бо душа потребуватиме чогось вищого і небуденного, а поезія пробуджуватиме забуті мрії і сподівання.Вид лірики: громадянська Віршовий розмір: шестистопний ямб Римування: перехресне Художні засоби вірша: Метафора: «не вмре поезія», «не згине творчість духа», «душа бажає», «викличе в душі», «віщі голоси … промовлять», «наберуть … сили», «поезія … радощів додасть». Епітети: «клопоти крамарські», «з меж вузьких», «людськість ціла», «вищого бажання», « забутих мрій», «нової сили», «останняя могила». Повтори: «не вмре поезія», «поки», «на землі», «в серці», «серцем», «серця». Жанр Громадянська лірика.Ідея : заклик до активного суспільно- політичного життя, утвердження необхідності допомагати своїй Вітчизні і рідному народові не словом,а ділом.

Відповідь:

Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ.

За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.

Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.

Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво і його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень.

Пояснення:

Тема: Заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.
Iдея: Довести читачевi, що кожна людина неповторна. Ідея людської гідності, гордості за того, "що ти - людина", доповнюється тут мотивом уселюдської спільноти яскраво вираженим протестом проти диктату сили, авторитарності".
Мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповажага. Через цi мотиви автор яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади.
Провiдним художним засобом є — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.» Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».
Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я.»
Афористичний висновок вірша "Я..." можно сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.