Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини. захар беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстаріший віком у цілій тухольській громаді високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. незважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний та кремезний. правда, він не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, ані не ловив звірів у лісових нетрях, – та проте працювати він не переставав. сад, пасіка й луки – се була його робота. скоро лишень весна завітає в тухольські гори, захар беркут уже в саду, копле, чистить, підрізує, щепить і пересаджує. дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, що він не крився з тим знанням, але радо навчав каждого, показував і заохочував. пасіка його була в лісі, і кожної погідної днини захар беркут ходив у свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека. а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його лі але не в тім усім покладав захар беркут головну вагу свого старечого життя. «життя лиш доти має вартість, - говорив він частенько, - доки чоловік може і» ті слова – то була провідна, золота нитка в житті захара беркута. усе, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на але не тільки в самій тухольщині видний був вплив захара беркута: його знали люди на кільканадцять миль довкола, по руськім і угорськім боці віддавна захар беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам один серед громади слабий і безладний, так і одна громада слаба, і що тільки спільне порозуміння і спільне діяння многих сусідніх громад може надати їм він за молодших часів часто ходив по старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між завдання: докладно переказати розповідний текст художнього стилю з елементами опису зовнішності людини! будь ласка, іть ! треба!

Переказ

Захар Беркут -  це був сивий, 90-літній старець, найстаріший у тухольській громаді… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя .Він був іще сильний, але вже не працював коло поля, не ловив звірів у лісі,– та проте працювати він не переставав. Сад, пасіка й луки – це була його робота.Тільки настане весна Захар Беркут уже працює в саду.Деякі громадяни захоплювалися його роботою, а він  радо навчав кождого. Пасіка його була в лісі, і кожного дня Захар Беркут ходив туди, хоч дорога була досить далека. А  найбільше Захара Беркута уважали тухольці  за його ліки...

«Життя лиш доти має вартість, - говорив він часто, - доки чоловік може помагати іншим...» Ті слова – то була провідна, золота нитка в житті Захара Беркута.

Захара Беркута знали люди на кільканадцять миль довкола. Він за молодших часів часто ходив по громадах..., старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між людьми...

Заяць-це невелика дика тваринка. В неї довгі рухливі вуха на видовженній мордочці. Глаза в зайця косять. Це необхідну для того, щоб ця беззахисна тваринка бачила все навкруги.

Заяць їсть траву та кору дерев, для цього в нього великі виступаючі передні зуби. В нього коротенький хвостик. Мама ним подає знаки о безпеці своїм зайчатам.

Влітку, восени та навесні у зайця сіре хутро, щоб не побачили хижаки серед гілок та землі, а взимку воно біле, як сніг. Але коли хутро не може сховати, тоді захищають зайчика довгі, значно довші, ніж передні, його сильні задні ноги.

Ось такий він полохливий ,всечуючий ,всебачачий заяць.

Объяснение:

Сучасна українська література  — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям "сучасна українська література" найчастіше розуміють сукупність художніх творів, — написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986)[1]. Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління шістдесятників[2].

Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та значно ширших контактів iз літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, сенсо-фізіологізму, уживання нецензурної лексики та суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті