Складить власне висловлення з теми драконячи закони у сучасному свити

немає людини, яка б не хотіла жити щасливо. життя – це пошук щастя. щастя, воно в кожного своє, але впевнено можна сказати, що це річ комплексна. тобто щастя не в одних чітких речах, знайшовши які, ви його здобудете. ні, воно у багатьох речах, а точніше у їх сукупності. і одна із найважливіших ланок цього безцінного відчуття – це дружба. без дружби не буде щастя, а отже не буде повноцінного життя. усім хто хоче жити повноцінно, слід попіклуватися про своє . наповнити його вірними друзями. вони дють наснагу до життя, енергію до дій, рішучість. коли маєш того, хто може підтримати хорошим словом, відчуваєш землю під ногами. друзі пізнаються у біді, тому така ситуація є точною перевіркою людей, яких ви вважаєте друзями на вірність.

без друзів було важко завжди. без людини з якою б можна було поспілкуватись, обговорити щось, поплакати в плече – жити нелегко. важка доля у тих кого спіткала подібна ситуація. їм не вистачає комплексності життя, його повноцінності. їм не вистачає щастя. а без щастя життя нічого не варте, оскільки ми заради нього і живемо. заради нього працюємо, вчимося, прагнемо до цілей. вірний друг – кращий порадник. він може чесно оцінити вас, дати вірні настанови. саме друзі безцінні емоції, пакет відчуттів та щастя. цінуйте їх, якщо вони у вас є. адже без них ваше життя буде не повноцінним.

Івана дідуха запам’ятали в селі газдою — отакий був іван, дивний і з натурою, і з роботою. — …де мені, переломаному, до ходів? я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш! — я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб! не раз, як днинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюси до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працувати, хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути… іван дідух — селянин, що своєю працею досяг середніх статків. портрет свого персонажа в. стефаник подає у зіставленні з конем, щоб підкреслити виснажливу працю селянина. це зіставлення набуває символічного значення: в умовах капіталізму людина доведена до стану робочої худоби. після десятирічного перебування у війську іван повернувся додому. батьків не застав. вони померли, залишивши у спадок хатину і горб «щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». на нього витратив дідух молодечу силу, на ньому скалічився і постарів. а тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, дідух змушений залишити. шість розділів новели містять цілий комплекс складних почуттів героя, формуючи найголовніше — трагізм розставання з рідною землею. пройнятий страшною тугою, іван дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. та й весь він неначе закам’янів. причину своєї туги іван пояснює людям сам: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею.