Сочинение: какое место играет в нашей жизни ? нужно

Какое место играет в нашей жизни литература?
Мы живем во время прогрессивных компьютерных технологий и эры Интернета. Играют ли сейчас книги важную роль в жизни современной молодежи? Вопрос актуальный и я сказал бы, болезненный. Потому что многие школьники ответят: «Нет, книга не играет такой большой роли в моей повседневной жизни, ведь все можно найти в Интернете». Или так: «Зачем утруждаться и читать книгу, если можно послушать ее аудиозапись или лучше посмотреть фильм».Что касается моего личного мнения, то я не согласен со своими сверстниками. Для меня книга – это нечто  особенное, можно сказать даже святое. Сам процесс держания книги в руках, когда ощущаешь ее на ощупь, чувствуешь ее запах, всегда доставлял мне неописуемое удовольствие и  положительные эмоции. Читая хорошую книгу, я словно перемещаюсь в другое измерение, в другой мир, где много всего интересного, необычного и познавательно. Я считаю, что книги воспитывают человека не только интеллектуально, но духовно и нравственно. Хорошие, добрые книги вдохновляют читателя на добрые и достойные дела, укрепляют веру в себя, подталкивают к лучшему будущему. Когда читаешь книгу, то неосознанно начинаешь думать, размышлять, мечтать и фантазировать. Ты как будто уходишь от мирской реальности и живешь в мире иллюзий. И это такое прекрасное и необычное ощущение!Выбор книг и жанров большое множество. Можно найти для себя все, что тебе интересно или подходит в данный момент. Классика, фэнтэзи, романы, детективы, интеллектуальные труды,  энциклопедии, психологические труды и множество другого.  Я очень люблю классику и психологические труды. Еще, я считаю, что очень ценны книги по саморазвитию. Такие книги необходимо читать и изучать, черпать для себя что-то новое и ценное.Любимых книг у меня много. Выделю любимых авторов, таких как М.Булгаков, Ричард Бах, Паоло Коельо. Их книги я могу перечитывать и каждый раз с большим удовольствием.В моей жизни книга играет  серьезную и значимую роль. В книге я вижу вечного наставника и учителя. Могу смело сказать, что книга – это мой друг. Я знаю, что общаясь с таким мудрым другом, я становлюсь мудрее, взрослее, добрее и человечнее. К любимой книге всегда можно вернуться. Перечитывая ее, наслаждаясь ее обществом и знаниями. Это надежный друг, мудрый советчик,  который всегда придет на Мне искренне жаль тех людей, которые не понимают значимость и богатство книги. Книги – это богатство и мудрость, это мир фантазии и любви. Книги научат многому: понимать и ценить других людей, беречь природу и окружающий мир. Из книг можно получить любые знание.Мне очень хочется дать совет современным школьникам, не ленитесь, читайте, мечтайте и фантазируйте. Ведь в человеческих фантазиях нет никаких ограничений на спецэффекты и разнообразие образов и картинок. И это так здорово!

Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом природу. Вступала у свої права весна. 

Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом .