Вислови про українську мову видатних письменників

Не одцуравсь того слова,
Що мати співала,
Як малого повивала.
Т. Шевченко
 
Хто мови своєї цурається,
хай сам себе стидається.
Олесь Гончар


Сім’я вже ж вільна і нова.
Та тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
Та все питає, і на смертнім ложі, — а де ж те
Слово, що його Тарас коло людей поставив на сторожі?!
Л. Костенко

Наша дума, наша пiсня 
Не вмре, не загине... 
От де, люде, наша слава 
Слава України! 
/Т. Шевченко/Усна народна творчiсть — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пiсня, якiй свiт дав найвищу оцiнку. Використання вiкового досвiду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи вiд Котляревського, ми можемо побачити в їхнiх творах яскравi зразки народної мудростi, цього невичерпного й справдi цiлющого для художника джерела.Фольклор бере свiй початок ще з тих часiв, коли не було нi писемної лiтератури, нi письма взагалi. Усна народна творчiсть слугувала народу для власних потреб, як-то: колисковi, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитинi любов до народної творчостi, надати їм зразки моральної норми поведiнки, сформувати естетичнi смаки.Протягом столiть напруженої боротьби за нацiональне i соцiальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас лiричну поезiю — думи та пiснi. Цi перлини народної творчостi не втратили i нiколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них вiдбито свiтогляд народу на кожному етапi його iсторичного розвитку, його морально-етичнi погляди, естетичнi смаки.Основний пафос дум — оспiвування ратних подвигiв українського народу, проповiдування здорової суспiльної та сiмейної моралi. Герої таких дум, як "Втеча трьох братiв iз города Озова", "Отаман Максим Старий", "Iван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович", стали вже загальновiдомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарi спiвали цi думи в українських мiстах та селах, несучи людям звiстку про подвиги, вiщуючи про новi битви та подiї визвольної боротьби.Iсторична пiсня, як i дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрiв народнопоетичної творчостi, хоч завжди була цiлком самостiйним жанром. Iсторичнi пiснi були покликанi зобразити страждання людей, коли палали мiста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких вiдомих iсторичних пiснях, як "Зажурилась Україна, бо нiчим прожити", "За рiчкою вогнi горять", "В Цариградi на риночку".Сюжети нашої минувшини, оспiванi в народних пiснях та думах, невмирущi, вони — вiчнi. Саме тому українськi письменники намагалися використати їх для створення не тiльки iсторичних, але й художнiх творiв. Завдяки їм вiковий досвiд народу й досi передається з уст в уста наступним поколiнням.

Уява та фантазія – це найважливіші сторони нашого життя. Якщо на мить представити собі, що людина не мала б фантазії, світ не побачили б твори, створені Михайлом Стельмахом та Григорем Тютюнником. Люди не змогли б насолоджуватися їхніми прекрасними творами та оповіданнями.

Уява авторів може вивести людину за рамки її існування та нагадати їй про минуле, як, до  прикладу, в творі «Климко» Григора Тютюнника. З до фантазії в нас з’являється образ раніше ніколи не існуючого об’єкта, умови чи ситуації. Однак уява мусить бути з позитивним напрямом розвитку, як, наприклад, у творі «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха. Вона має сприяти пізнанню світу, що нас оточує, а не перерости в заміну реального життя на мрії.Уява та фантазія – це найважливіші сторони нашого життя. Якщо на мить представити собі, що людина не мала б фантазії, світ не побачили б твори, створені Михайлом Стельмахом та Григорем Тютюнником. Люди не змогли б насолоджуватися їхніми прекрасними творами та оповіданнями.

Уява авторів може вивести людину за рамки її існування та нагадати їй про минуле, як, до  прикладу, в творі «Климко» Григора Тютюнника. З до фантазії в нас з’являється образ раніше ніколи не існуючого об’єкта, умови чи ситуації. Однак уява мусить бути з позитивним напрямом розвитку, як, наприклад, у творі «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха. Вона має сприяти пізнанню світу, що нас оточує, а не перерости в заміну реального життя на мрії.