Хронологічна таблиця життя павла тичини

              скласти хронологічну таблицю життя п. тичини можна так: 11 (23).01.1891 – народився у с. піски чернігівської губернії. з 1897 – навчання у земській початковій школі. 1900 – стає співаком хору у єлецькому монастирі. 1906, червень – помирає батько. 1906 – пише вірш «сине небо закрилося». 1907 – закінчує училище. 1907-1913 – навчання в чернігівській духовній семінарії. 1912  – вперше друкується твір «ви знаєте, як липа шелестить». 1913 – друкує оповідання «спокуса», «богословіє», «на ріках вавілонських». 1913-1917 – навчання у київському комерційному інституті (економічний факультет). 1914-1916 – працює рахівником-статистом чернігівського губернського земського статистичного бюро. 1917 – працює завідувачем відділу хроніки газети «нова рада». 1918-1919 – працює завідувачем відділу поезії журналу «літературно-науковий вістник». 1919 – друкує першу збірку – «сонячні кларнети». 1920 – працює завідувачем літературної частини першого державного драматичного театру усрр. 1924 - працює в журналі «мистецтво», в державному видавництві «всевидат», завідує літературною частиною в київському театрі ім. т. г. шевченка працює в журналі «мистецтво», в державному видавництві «всевидат», завідує літературною частиною в київському театрі ім. т. г. шевченка. 1923 - переїздить до харкова, входить до літературної організації «гарт». 1927 – входить до організаії вапліте. 1934 – переїздить до києва і поселяється в будинку письменників роліт. 1941 – письменника було евакуйовано до уфи у зв’язку з початком війни. у кінці 1950-х й 1960-ті – виступає з критикою шістдесятництва. 16.09.1967 – помер у києві.

Я впевнена, що кожен задавав собі питання, чи просто замислювався про те, що ж таке добро й зло. Ці поняття можна порівняти з «добре» і «погано». Вони є протилежними по суті, але все ж зв’язок між ними є. Добро і зло в сучасному світі протистоять одне одному. Без добра не вийде зла, бо немає протиставлення. Адже щоб зробити висновок, що щось погане, треба спочатку пізнати хороше та порівняти їх.Бути добрим, у моєму розумінні, означає бути милосердним не тільки щодо інших людей, які потрапили в біду, але й до тварин та навколишнього середовища, тобто не бути байдужим. Добра людина завжди поспішає на до Взагалі, робити добро набагато легше, ніж зло.

У сучасному світі особливо актуальна проблема впливу з боку інших людей. Наприклад, якщо молода людина з певних причин потрапила під вплив людей, які можуть галасливою компанією побити бездомного собаку, то вона буде це робити разом з ними. А ось протистояти такому негативному колективу набагато важче й не всякий з таким впорається. Тут потрібно мати свою особисту думку, щоб не злякатися насмішок таких «друзів» і вчинити по совісті. Якщо вчасно поставити на місце «ватажка» такої компанії, то, будьте впевнені, що він, втративши статус, буде лицемірно вас нахвалювати.

Будь-яке зло можна перемогти добром. Будь-який гарний вчинок робить наш світ кращим і добрішим. Жорстокість, цинізм, нетерпимість, лицемірство, святенництво — всі ці хвороби нашого суспільства можна вилікувати такими універсальними ліками, як добро. Якщо добрим словом відповісти на хамську поведінку, грубіян буде в глухому куті. А можливо, й навіть перегляне свої погляди на життя. Всі ми в дитинстві слухали казки, прочитані нам бабусями й матусями, вони були нашими першими в житті вчителями. У них завжди було одне дуже важливе для нас: добро завжди могло перемогти зло.

                                           Лист до Лесі Ворониної

Доброго дня, Лесю Анастасіївно!

Я школярка з Київщини. Й тільки нещодавно познайомилась із Вашою цікавою творчістю. Тому щиро рада, що маю нагоду Вам написати.

Знаю, що народилися в Києві. Здобули освіту в Київському університеті (про що і я мрію). Мені цікаво, як Ви встигали поєднувати навчання і роботу? Адже спробували чимало професій, зокрема кур’єром і екскурсоводом. Також мене вражає Ваша сміливість. Мандрувати автостопом на байдарках – справа не зовсім жіноча. Але, напевно, захоплююча.

Цікавими є цикл Ваших радіопередач про українську мову. Чула декілька із них. Але особливої уваги, безумовно, заслуговують Ваші твори. Тішуся, що талант цінують і ще нагороджують в Україні.

Особисто мені подобається детектив «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру». Цікаві події розгортаються сторінками твору. Справжній українець Гриць Мамай, який насправді лише фальшивка і бабуся-нінзя, яка мріє завоювати світ та багато інших героїв розкажуть свою історію. Детектив цікавий своєю простотою, іронічними та абсурдними висловами, його мова близька і дорослим, і сучасним дітям. А це робить твір оригінальним з-поміж інших. Я ще не до кінця його дочитала, проте вже з нетерпінням чекаю розв’язки.

Лесю Анастасіївно, таких письменниць, як Ви, не вистачає сучасній українській літературі. Хочеться нарешті читати щось нове, свіже, не клішоване. Тому творіть! Бо Ваш талант неоціненний!

Щиро дякую!

Із повагою до Вас!