100 текст про козацтво моими очами

Козак у свідомості українців є символом і гарного, вродливого юнака, і відважного воїна, і відданого захисника Батьківщини. Слово "козацький" означає героїчний, мужний. Це знайшло своє широке відображення в усній народній творчості, а саме: у думах, історичних і козацьких піснях, легендах, переказах, казках, а також у прислів'ях і приказках. 

Хуха народилася останньою, влітку. Всі її дуже любили й жаліли, особливо за добру й щиру вдачу, слухняність та працьовитість. Звали її Моховинка.

Взагалі Хухи бувають різними, в залежності від того, де живуть: лісовими, печерницями, очеретянками, бур'янками, степовичками, байрачними, левадними. Тільки немає болотянок, бо Хухи, як котики, не люблять вогкого. Коли ж доводиться Хухам переселятися, вони гірко плачуть. Але люди рідко помічають та розуміють чужі сльози.

Моховинка була боровинкою, бо народилася в бору, де здавна жив увесь її славний рід.

Моховинка жила в хатинці під великою сосною, їй було добре, ніщо лихе нікому там не загрожувало. Хуха мала довгу вовночку, тільки лице було голеньке й нагадувало садову жовто-фіалкову квіточку "братки". Вовна в Хух такого ж кольору, як і речі, біля яких вони знаходяться, — зелена на зеленій траві, жовта на піску, біла на снігу.

Якось Моховинка прокинулася від холоду й від срібної імли, яка вкрила все навкруги. А то був перший сніг. Хуха затулила вхід мохом і знову заснула. Розбудив її страшний звук. Хтось рубав сосну над хатиною Хухи.

Моховинка вискочила надвір. Навколо вже стояло чимало інших Хух, але що вони, такі маленькі, могли зробити?

Потім Хухи здогадалися покликати лісника. Та дід, що рубав сосну, здалеку почув небезпеку й кинувся тікати. Хатку Хухи було зруйновано. Що ж їй тепер робити? Родичів турбувати незручно, ті звикли жити самі. Побігла Моховинка аж на край лісу. Побачила там дивні споруди, звідки тягло теплом і пахло чимось смачним.

Объяснение:

по памяти вроде так давно читала

Good_evilДобро та зло – вічні суперники у ході часу на простору, які не закінчать свою боротьбу і жодна жива істота не може перехилити ваги рівноваги в будь-яку сторону, інакше світ просто припинив би своє існування.

Ця одвічна боротьба є в кожному з нас, власні внутрішні війни, лише нам вирішувати якій стороні дати перевагу. Наші вчинки розподіляють нас на полицях соціуму. Зараз дуже важко назвати всіх людей рівним, ще з давніх давен нас розшарували на категорії: по відношення до інших, до себе, до світу. Вчинки також визначають нашу позицію у соціумі і тим самим підвищують нас чи навпаки, роблять нас низькими і далекими від подальшого розвитку.Кожна людина, ким би вона не була, індивідуально визначає важливість добра та зла, ми самі обираємо, що ближче для нас, а що ми просто не можемо зробити. Це не лише кохання, знання чи щастя, злочин чи брехня — як загальноприйняті поняття, хоча і їх не треба відносити до чогось окремого, все поєднано одним – добром чи злом. Кожен наш вибір не важливо добрий він чи ні, означає також поєднання світлого і темного. Якщо ми закохуємось, то ми підсвідомо настроюємось, що можливо світле почуття принесе нам темні думки, біль. Довга розлука з коханими людьми, постійне хвилювання за них і так далі. Щодо темної ж сторони, вона також може бути розглянута двобічно, наприклад, якщо ви тримаєте на когось давню образу, ви не можете простити людину, бо вважаєте, що вона зробила не добрий вчинок, а значить вона зла для вас конкретно, не важливо яким саме цей вчинок був. ми підкорюємось постійному коливанню між добром та злом і ця залежність окутує все наше життя, проте, ми вільні в одному — це вибір, яку сторону обрати основною в ситуації, яка склалась навколо нас, і якої сторони дотримуватись у подальших своїх діях.